Стандарт доказування «достатня підстава» у кримінальному процесі України
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
2019
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Випуск :
3
ISSN :
2415-3214
Початкова сторінка :
31
Кінцева сторінка :
42
Цитування :
[APA 7] Микола, П., & Міцкан, О. А. (2019). Стандарт доказування «достатня підстава» у кримінальному процесі України. Вісник кримінального судочинства, (3), 31–42. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2019.3/31-42
[ДСТУ] Микола П., Міцкан О. А. Стандарт доказування «достатня підстава» у кримінальному процесі України. Вісник кримінального судочинства. 2019. № 3. С. 31—42. DOI: 10.17721/2413-5372.2019.3/31-42 (дата звернення: 18.07.2026).
У статті на підставі результатів аналізу наукових зарубіжних доктрин, зарубіжного кримінального процесуального законодавства, зарубіжної правозастосовної практики, практики Європейського суду з прав людини досліджуються проблемні питання застосування стандарту доказування «достатня підстава» у вітчизняному кримінальному процесі.
Актуальність цієї статті полягає в тому, що стандарт доказування «достатня підстава» або «імовірна причина» (probable cause) у системі стандартів доказування у вітчизняному кримінальному процесі за чинним КПК України посідає особливе місце й застосовується для прийняття більшості процесуальних рішень на стадії досудового розслідування.
Метою статті є обґрунтування основних напрямів використання у кримінальному процесі України стандарту доказування «достатня підстава», зважаючи на правову природу цього стандарту. Доводиться, що «достатня підстава» є стандартом доказування у кримінальному процесі України, виконання якого визначається на основі «здорового глузду» та при фактичному аналізі (оцінці) всієї сукупності фактів та обставин в їх цілісності уповноваженими суб’єктами з використанням спеціальних знань та досвіду щодо встановлення наявності «достатніх підстав» для прийняття відповідного процесуального рішення.
Виконання стандарту доказування «достатня підстава», як і «обґрунтована підозра», не передбачає відсутність сумнівів у винуватості особи. Достатнім є імовірне знання про вчинення особою кримінального правопорушення з тією лише різницею, що за вищим стандартом міра переконаності має бути вищою. Причому у межах «гнучкого» стандарту доказування «достатня підстава» вимоги до ступеня імовірності також можуть варіюватися залежно від того, наскільки негативно відповідне процесуальне рішення вплине на права особи.
Доводиться, що за чинним КПК України стандарт доказування «достатня підстава» застосовується для прийняття більшості процесуальних рішень на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні, коли самої лише обґрунтованої підозри у вчиненнособою кримінального правопорушення є недостатньо з огляду на значне обмеження прав особи в результаті прийняття відповідного рішення. Причому гнучка природа стандарту доказування «достатня підстава», що полягає в залежності необхідної міри переконаності за відповідним стандартом від обставин конкретного кримінального провадження, дозволяє стверджувати про його придатність для ухвалення широкого спектру процесуальних рішень.
Стандарт доказування «достатня підстава» використовується для ухвалення таких процесуальних рішень: про застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження; при вирішенні питання про застосування запобіжних заходів як різновиду заходів забезпечення кримінального провадження; при вирішенні питання про проведення окремих слідчих (розшукових) дій; при вирішенні питання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та при вирішенні питання про використання результатів негласних слідчих дій в іншому кримінальному провадженні; при вирішенні питання про поміщення особи у приймальник-розподільник для дітей (ч. 4 ст. 499 КПК України).
Актуальність цієї статті полягає в тому, що стандарт доказування «достатня підстава» або «імовірна причина» (probable cause) у системі стандартів доказування у вітчизняному кримінальному процесі за чинним КПК України посідає особливе місце й застосовується для прийняття більшості процесуальних рішень на стадії досудового розслідування.
Метою статті є обґрунтування основних напрямів використання у кримінальному процесі України стандарту доказування «достатня підстава», зважаючи на правову природу цього стандарту. Доводиться, що «достатня підстава» є стандартом доказування у кримінальному процесі України, виконання якого визначається на основі «здорового глузду» та при фактичному аналізі (оцінці) всієї сукупності фактів та обставин в їх цілісності уповноваженими суб’єктами з використанням спеціальних знань та досвіду щодо встановлення наявності «достатніх підстав» для прийняття відповідного процесуального рішення.
Виконання стандарту доказування «достатня підстава», як і «обґрунтована підозра», не передбачає відсутність сумнівів у винуватості особи. Достатнім є імовірне знання про вчинення особою кримінального правопорушення з тією лише різницею, що за вищим стандартом міра переконаності має бути вищою. Причому у межах «гнучкого» стандарту доказування «достатня підстава» вимоги до ступеня імовірності також можуть варіюватися залежно від того, наскільки негативно відповідне процесуальне рішення вплине на права особи.
Доводиться, що за чинним КПК України стандарт доказування «достатня підстава» застосовується для прийняття більшості процесуальних рішень на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні, коли самої лише обґрунтованої підозри у вчиненнособою кримінального правопорушення є недостатньо з огляду на значне обмеження прав особи в результаті прийняття відповідного рішення. Причому гнучка природа стандарту доказування «достатня підстава», що полягає в залежності необхідної міри переконаності за відповідним стандартом від обставин конкретного кримінального провадження, дозволяє стверджувати про його придатність для ухвалення широкого спектру процесуальних рішень.
Стандарт доказування «достатня підстава» використовується для ухвалення таких процесуальних рішень: про застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження; при вирішенні питання про застосування запобіжних заходів як різновиду заходів забезпечення кримінального провадження; при вирішенні питання про проведення окремих слідчих (розшукових) дій; при вирішенні питання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та при вирішенні питання про використання результатів негласних слідчих дій в іншому кримінальному провадженні; при вирішенні питання про поміщення особи у приймальник-розподільник для дітей (ч. 4 ст. 499 КПК України).
Галузі знань та спеціальності :
08 Право
Галузі науки і техніки (FOS) :
Право
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
608.18 KB
Контрольна сума :
(MD5):c02dd1d7991d3e420e61dadcec7929ac
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International