Категорія іміджу в лінгвістичному дискурсі

Pliasun, О. (2018). The category of image in linguistic discourse. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, 37, 105-124. https://doi.org/10.17721/APULTP.2018.37.105-124

Стаття присвячена аналізу перспективних напрямів іміджевих досліджень в українській та зарубіжній лінгвістиці. Авторську увагу закцентовано на сучасних тенденціях розвитку лінгвоіміджелогії як актуальної неолінгвістичної парадигми, що вивчає мовні механізми іміджетворення, "впливовий потенціал" іміджу, його здатність формувати нові соціальні смисли й рефлексії. Центральним поняттям лінгвістичної іміджелогії є категорія іміджу, яку автор розглядає в когнітивно-дискурсивному, фонологічному, лінгвокультурологічному та лінгвосеміотичному аспектах. У статті імідж визначено  як специфічний засіб комунікації; своєрідний "код", набір смислів, символів, що можуть бути прочитані на вербальному й невербальному рівнях. У процесі суб’єкт-суб’єктної взаємодії цей "код" зчитується реципієнтами – учасниками комунікації. Відповідно, на переконання автора, така інтерпретація категорії дозволяє розширити межі іміджевих досліджень і розглядати її в аспекті неонапрямів мовознавства – нових підходів до комунікативної лінгвістики та лінгвістики тексту. Встановлено, що феномен іміджу має двозначну природу та стереотипний характер. Висловлено тезу про те, що необхідною умовою формування ефективного іміджу, зокрема державного, є врахування сформованих у суспільстві стереотипних характеристик об’єкта іміджування. Проаналізовано ряд концептуально важливих для лінгвістичної іміджелогії термінопонять. Особливу увагу приділено лінгвістичному осмисленню понять "іміджевий сюжет", "іміджевий текст", "мовний імідж", "правильна мовна поведінка" та ін. У пропонованому дослідженні наголошується на оцінності як одній із ключових характеристик іміджевих медійних текстів, адже в основі будь-якого іміджу, конструйованого засобами масової комунікації, лежить саме оцінка, яка створює авторське ставлення до повідомлюваної інформації. Водночас акцентується увага на суттєвій ролі просодичних компонентів мовлення (тону, темпу, тембрового забарвлення, паузації) у процесі формування політичного іміджу. Робиться висновок про великий сугестивний потенціал іміджу, що зумовлює перспективність дослідження цієї категорії у нейролінгвістичному аспекті. Новим етапом досліджень у галузі лінгвістичної іміджелогії, на думку автора, може бути аналіз феномену іміджу у дискурсі мас-медіа –  як базової категорії новітньої гуманітарної дисципліни – медіалінгвоіміджелогії. В українській лінгвістичній науці ця галузь тільки починає формуватися і тому  потребує детального вивчення. На переконання автора, вивчення іміджевої проблематики в медіалінгвоіміджелогії має найбільшу наукову перспективу, що аргументується можливістю студіювання вербальної природи іміджу із залученням великого арсеналу знань із різних дослідницьких напрямів.