Микола Білозерський і його "Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831–1861)": де закінчуються спогади і починається фольклор

Шалак, О. (2024). Микола Білозерський і його "Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831–1861)": де закінчуються спогади і починається фольклор. Шевченкознавчі студії, 1(27)), 230–248. https://doi.org/10.17721/2410-4094.2024.1(27).2/230-248

Вступ. Створення джерельної бази для реконструкції біографії – одна з найактуальніших проблем біографіки. Про фольклориста Миколу Білозерського досі відомо небагато, історія вивчення його діяльності, розпочата некрологом, охоплює імена А. Кримського, Б. Кирдана, Н. Барабаш, у працях яких тільки окреслено основні напрями дослідження. Стаття М. Білозерського "Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831–1861)" належить до незаслужено залишених на маргінесі шевченкознавства. На меті – вивчення споминів про Шевченка як своєрідного фольклорного матеріалу, важливого для фахівців.
Методи. У дослідженні використано загальнонаукові методи аналізу й синтезу, а також джерелознавчі методи, що ґрунтуються на основі історизму та об’єктивності й уможливлюють вивчення біографічних джерел. Вони дають змогу узагальнити найважливіше у спогадах, переказаних М. Білозерським, відтворити народні уявлення про постать Т. Шевченка, зафіксовані у фольклорі.
Результати. Завдяки аналізу виявлено, що серед спогадів Василя Тарновського (старшого), Віктора Забіли, Олексія Сенчила-Стефановського, Андрія Лизогуба, Михайла Лазаревського М. Білозерський опублікував перекази, легенди та фольклорні сюжети анекдотичного характеру, що мають вагоме значення для фольклористики. Ці сюжети з одного боку – продовження традиції сакралізації героя, з іншого – осмислення постаті в соціально-побутовому та іронічному ключі. Зразки позначені не тільки ознаками усності, колективності творення, а й мають варіанти, що є визначальними рисами фольклору. Окремі містять характерні фольклорні концепти, що додають наративам традиційності.
Висновки. М. Білозерський працював, використовуючи фольклористичні методи: спрямовував нарацію запитаннями, зосереджував увагу оповідача на істотному. Фіксуючи спогади про Т. Шевченка, фольклорист зміг відтворити своєрідне народнопоетичне «семантичне поле», у якому сформувався геній Шевченка. Його записи донині мають вагу як одна з перших публікацій фольклору про Т. Шевченка.