Імунітет свідків як елемент принципу охорони прав і свобод людини та громадянина у кримінальному судочинстві

Харітонова, М. В. (2019). Імунітет свідків як елемент принципу охорони прав і свобод людини та громадянина у кримінальному судочинстві. Вісник кримінального судочинства, (3), 239–248. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2019.3/239-248

Aнотація. В умовах формування правової держави одним з найбільших проявів демократизації правоохоронної діяльності в Україні є законодавче забезпечення прав людини, створення гарантій прав і законних інтересів особистості. У зв’язку з цим особливого значення набуває правове забезпечення процесуального статусу учасників кримінального судочинства. Крім того, важливим завданням кримінально-процесуальної науки є виявлення та усунення прогалин у правовому регулюванні кримінально-процесуальних відносин. У зв’язку з цим на даний час активно проводяться дослідження з виявлення проблем правової регламентації в даній галузі права і на цій основі виробляються рекомендації щодо їх усунення.
Як відомо, кожен учасник кримінального судочинства має закріплений в нормах Кримінального процесуального кодексу України власний правовий статус. Процесуальному статусу потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого законодавець і вчені-процесуалісти приділяють багато уваги, в тому числі питань забезпечення їх прав і законних інтересів. Процесуальний статус свідка в кримінальному судочинстві вимагає, на наш погляд, додаткового дослідження, в тому числі через призму забезпечення прав і законних інтересів даної особи при проведенні досудового розслідування і судового розгляду у кримінальному провадженні. Дослідження проблем теорії і практики реалізації імунітету свідків є актуальним, оскільки різні аспекти імунітету свідків викликають суперечки як серед теоретиків, так і серед практичних працівників. Звісно ж, що перш за все саме для свідків важлива наявність додаткових можливостей захисту з боку держави.
Мета статті полягає у розгляді актуальних проблем, що виникають у зв’язку реформуванням кримінального процесуального законодавства, яке створило певні труднощі у правозастосовній практиці, в тому числі й при реалізації норм, що визначають інститут
імунітету свідків. Зокрема, це пояснюється суперечливими, часом невдало сформульованими положеннями самого законодавства, не завжди послідовної реалізацією завдань судової реформи. Крім того, у статті підіймається проблема класифікації імунітету свідків. Розглядаються різні точки зору авторів на поняття та складові імунітету свідків. Розкриваються дискусійні питання класифікації імунітету свідків та наводиться його поділ на види за категоріями та обсягом показань, що надаються свідками.
Результатом дослідження є надання обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правової регламентації інституту імунітету свідків у кримінальному процесі. Імунітет свідка – це сукупність правил, які звільняють певні групи свідків від обов’язку давати показання у кримінальному провадженні, а також звільняють від обов’язку свідка свідчити проти себе самого. У зв’язку з цим імунітет для свідка підрозділяється на два види імперативний (абсолютний, безумовний) і диспозитивний (відносний, умовний).