"СЕ СИНТЕЗ В НАЙВИЩІМ РОЗУМІННІ СЬОГО СЛОВА": ІВАН ФРАНКО НА ШЛЯХУ ДО МОДЕРНІЗМУ

Легкий, М. (2022). "THIS IS A SYNTHESIS IN THE SUPREME UNDERSTANDING OF THIS WORD": IVAN FRANKO ON THE WAY TO MODERNISM. Літературознавчі студії, 1(62), 75–86. https://doi.org/10.17721/2520-6346.1(62).75-86

Розглянуто прозу Івана Франка кінця ХІХ – початку ХХ ст. у контексті процесів оновлення української літератури. У прозових творах письменника виразно виявні риси таких стильових різновидів модернізму, як декаданс, символізм, імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм. Багатьма своїми рисами модернізм немовби повертається (на іншому рівні розвитку) до "старого" романтизму, зокрема унезалежненням особистости від суспільних умов її існування, абстрагуванням індивідуума від загалу, незвичністю й незвичайністю цієї особистости, відступом од наслідування й копіювання, використанням ірреального й містичного тощо. У мистецтві епохи fin de sciècle присутні вимоги здійснити радикальний розрив із попередньою традицією, протистояння та суперечки старого з новим – часто провокативним і неочікуваним, самоусвідомленим у виявах опозиції до минулого. Крім того, глибоке занурення у психологію персонажа, студіювання мотивів його поведінки, чого вимагав Франків "науковий реалізм", логічно провокував письменника до пошуку нових засобів ословлення психічних процесів. Стара Франкова програма "наукового реалізму" також стала підґрунтям для створення цілком модерних творів. Проте, на думку письменника, головним завданням митця тепер стає не аналіз, а синтез, тобто вміння з розрізнених явищ сотворити цілість, пройняту одним духом, оживлену новою ідеєю. Видимими ознаками синтезу у Франковій прозі стали потужний філософський струмінь, схильність до оперування глобальними абстрактними категоріями (добро – зло), до параболізації художньої структури, до сміливого застосування засобів художньої умовности, фантастики, ірреального, до ліризації й драматизації епічного тексту. Ці ознаки характерні для таких творів, як "Хмельницький і ворожбит", "Терен у нозі", "Під оборогом", "Батьківщина", "Як Юра Шикманюк брів Черемош", "Сойчине крило", "Великий шум", "Син Остапа", "Неначе сон", "Дріада", "Гуцульський король" та інших. Проза Івана Франка зламу століть вписалася в канон українського модернізму.