СУДОУСТРІЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНСЬКІЙ ГЕТЬМАНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ (ВІЙСЬКУ ЗАПОРОЗЬКОМУ)

Захарченко, П. П., Мірошниченко, М. І. (2023). JUDICIAL SYSTEM AND ORGANIZATION OF THE JUDICIAL PROCESS IN THE UKRAINIAN HETMANATE (ZAPOROZHIAN ARMY). Вісник кримінального судочинства(3), 153–165. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2023.3-4/153-165

Анотація. У статті здійснено класифікацію судових органів в Українській Гетьманській державі (Війську Запорозькому) впродовж другої половини ХVII – ХVIII ст.ст.
Метою роботи є виявлення інститутів судочинства, що діяли в Українській Гетьманській державі, їхньої структури, класифікація, компетенція кожного з них, а також особливості процесуального права зазначеного періоду.
Услід за окремими дослідниками історії національного права, автор поділяє думку, що впродовж др. пол. XVII – кінця XVIII ст. система судочинства в Україні пройшла тривалу еволюцію, яка не тільки дозволила сформувати дієву систему судоустрою та судочинства, а й закласти світоглядні орієнтири в правовій культурі українців. В основу періодизації покладений відомий принцип історії їхнього становлення, розвитку та занепаду. Здійснено характеристику кожного із інститутів судової влади, починаючи від сільських, селянських та домініальних і закінчуючи судом гетьмана, що мав необмежену компетенцію, міг розглянути будь-яку справу нижчих судів. Зазначено, що зі своєю зайнятістю іншими державними справами, гетьман рідко виступав у ролі одноосібного судді. Здебільшого він діяв через Генеральний військовий суд, який вирішував справу по суті і доповідав гетьману про хід процесу і ухвалений вирок. У XVIII ст. в судову компетенцію гетьмана почали втручатися представники російського уряду. Із початком 1720-х рр. відбувалося активне втручання царського уряду в діяльність Генерального військового суду. Вищою апеляційною судовою інстанцією фактично ставала перша Малоросійська колегія.
В Українській Гетьманській державі розбудовано уніфіковану систему судоустрою, сформовано чітку вертикаль органів судочинства. Окрім названих, в Українській гетьманській державі були чинними полкові суди; сотенні та ратушні суди; копні; міські суди та інші. Їхньою характерною рисою було чітке розмежування підпорядкованості та підсудності. Генеральний військовий суд вважався найвищою апеляційною та касаційною інстанцією, вирішував справи, що стосувалися козацької старшини та гетьмана; полкові суди вирішували адміністративні спори. Функціонували і спеціалізовані суди: духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські.
Продемонстровано особливості судового устрою та процесу, в основу яких покладені демократичні принципи, такі як розгляд судовими установами справ як місцевого населення, так і іноземців; у містах з магдебурзьким правом справи міщан розглядалися об’єднаними козацько-міщанськими судами; процес у судах був порівняно однорідним, завдяки чому між ними не виникало суперечок щодо компетенції.
У висновках зазначено, що принципи українського судочинства, що були закладені в умовах Національно-визвольної війни середини XVII ст., є витребуваними і нині, у тому числі – незалежність суду, рівність перед судом, відкритість і змагальність процесу, ухвалення рішень суддею на підставі доказів і внутрішнього переконання. У Російській імперії легітимація цих принципів на законодавчому рівні відбулася лише з проведенням Судової реформи 1864 р. Судове діловодство було формалізованим з виокремленням спеціальних підрозділів оповіщувальної, слідчої, процесуально-вирокової і нотаріальної документації.