Речові права у законодавстві, доктрині та судовій практиці України

У своєму базисі правова природа речових прав є однаковою в різних країнах світу через її залежність від природи людини, основні потреби (інтереси) якої задовольняються у праві через речові права.
Ознаки речових прав мають природний характер, є сталими, їх зміни відбуваються разом зі змінами в природі людини. Їх слід відмежовувати від принципів речового права, які мають, так би мовити, «рукотворний» (штучний) характер, що залежить здебільшого від суб’єктивізму самого законодавця. До таких принципів речового права, а не ознак речових прав, вважається доцільним відносити право слідування, публічність речових прав, право старшинства, numerus clausus тощо. Принципами у речовому праві визначається динаміка речових прав, тобто особливості процесів їх виникнення, здійснення, припинення та захисту, тоді як ознаки речових прав визначають статику цих прав, тобто характеризують їх правову природу.
Для доктрини ознака об’єкта речових прав є умовною, що доводить практика постійного розширення кола об’єктів речових прав у законодавстві різних країн з огляду на ступінь розвитку цивільного обороту. А тому з доктринальних позицій прив’язування у правовій дефініції речових прав до конкретного виду об’єкта цивільних прав є недоцільним, оскільки правова природа речових прав виявляється насамперед у головній її ознаці – можливості здійснювати панування над об’єктом.
Праворозуміння суб’єктивного речового права має відбуватися крізь призму зв’язку носія права з об’єктом. Якщо при визначенні поняття суб’єктивного права бачити в суб’єктивному праві відносини між особами, то неминуче постанемо перед вибором – прибрати з права правовідносини чи суб’єктивні права, адже елементом правовідносин не можуть бути одні й ті самі відносини. Інакше кажучи, відбувається ототожнення зазначених вище правових категорій і відповідно нівелюються відмінності між ними.
Кваліфікаційними ознаками, які у своїй сукупності визначають речовий характер цивільних прав, є:
– абсолютність речових прав; – самостійне і самодостатнє правове панування особи над об’єктом;
– майновий характер речових прав.
Завдяки абсолютному характеру речових прав, останні можуть реалізовуватися як у речових, так і у зобов’язальних правовідносинах (паралельно існуючи і в абсолютних правовідносинах), чому сприяє оборотоздатність їх об’єктів. Такою властивістю речових прав пояснюється те, чому книга третя ЦКУ «Право власності та інші речові права» має викладатися як система прав, а не правовідносин. Абсолютне право можна уявити як необмежену кількість відносних прав щодо кожної конкретної особи в кожному конкретному випадку.

Ключові слова: речові права, принципи речового права, підстави виникнення речових прав, підстави припинення речових прав, обмеження речових прав, обтяження речових прав, захист речових прав, захист речових інтересів.

Харченко Г. Г. Речові права у законодавстві, доктрині та судовій практиці України : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Харченко Георгій Георгійович. - Київ, 2017. - 506 с.