Київська філософська школа і деструкція марксизму-ленінізму в КДУ імені Т. Г. Шевченка (друга половина 60-х – 70-ті роки ХХ століття)
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
10 грудня 2024 р.
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Випуск :
1(23)
ISSN :
2521-6570
Початкова сторінка :
73
Кінцева сторінка :
81
Цитування :
[APA 7] Вдовиченко, Г. В. (2024). Київська філософська школа і деструкція марксизму-ленінізму в КДУ імені Т. Г. Шевченка (друга половина 60-х – 70-ті роки ХХ століття). Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, (1(23)), 73–81. https://doi.org/10.17721/sophia.2024.23.15
[ДСТУ] Вдовиченко Г. В. Київська філософська школа і деструкція марксизму-ленінізму в КДУ імені Т. Г. Шевченка (друга половина 60-х – 70-ті роки ХХ століття). Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник. 2024. № 1(23). С. 73—81. DOI: 10.17721/sophia.2024.23.15 (дата звернення: 25.07.2026).
В с т у п . Присвячено Київській філософській школі другої половини ХХ ст., яка представлена передусім її творця- ми в 60-х роках ХХ ст. – вихованцями філософського факультету КДУ імені Т. Г. Шевченка та співробітниками Інсти- туту філософії АН УРСР на чолі з його директором у 1962–1968 рр., академіком АН УРСР П. Копніним. Наголошено, що саме їй належить головний внесок дофахових підцензурних переоцінки та деструкції в УРСР марксизму-ленінізму. Протягом 40–80-х років ХХ ст. – від фіналу епохи сталінізму до кінця горбачовської "перебудови" та розпаду СРСР, три покоління діячів цієї школи, насамперед академіки АН УРСР, співробітники згаданого інституту й учні П. Копніна – С. Кримський, М. Попович і М. Гончаренко, як і їхні колеги, як-от А. Єрмоленко, Є. Бистрицький, А. Лой, В. Малахов та С. Пролєєв, критично осмислювали та деструктували сталінську й інші офіційні парадигми марксизму-ленінізму в наукових працях та курсах лекцій із філософських дисциплін.
Мета статті полягає в розгляді внеску Київської філософської школи – вихованців та викладачів філософського факультету КДУ імені Т. Г. Шевченка, до реформування, критики та деструкції марксистсько-ленінської філософії у другій половині 60-х – у 70-х роках ХХ ст. у цьому виші, як і у філософських освіті, науці й культурі УРСР на загал.
М е т о д и . Застосовано класичні та сучасні методи як філософського й історико-філософського аналізу, так і низки інших гуманітарних дисциплін. Поруч із основними принципами наукового пізнання – історизму, об'єктивності та системності, було задіяно історичний та логічний загальні методи. Разом із методами біографічного аналізу постатей згаданої школи та соціокультурного аналізу розвитку освітньо-наукового і суспільно-політичного життя другої половини ХХ ст. в УРСР і світі використано методи порівняльно-історичного і структурно-функціонального аналізу розвитку української філософської думки того часу.
Р е з у л ь т а т и . На підставі попереднього вивчення цієї теми в публікації Г. Вдовиченка (2023) було класифіковано чотири основні умовні етапи процесу деструкції та кризи офіційних парадигм марксизму-ленінізму в УРСР у діяльно- сті творців Київської філософської школи другої половини ХХ ст. Уперше системно досліджено два перші з них: 1) початковий, або витоків критичного перегляду сталінського варіанта марксизму-ленінізму (кінець 40-х – 50-ті роки ХХ ст.), 2) становлення системної підцензурної критичної переоцінки цього варіанта та його офіційних наступників у СРСР від хрущовської "відлиги" до початку "застою" (кінець 50-х – середина 60-х років ХХ ст.). У цій статті розпочато вивчення двох фінальних етапів цього процесу, а саме третього, або публічної критики та деструкції низки офіційних варіантів марксизмуленінізму філософами-шістдесятниками УРСР (середина 60-х – середина 80-х років ХХ ст.). Установлено, що на нього припав час активного долучення та інтегрування філософських освіти, науки і культури УРСР до європейського і світового постмодерного філософського життя завдяки переважно П. Копніну і київському філософському колу.
В и с н о в к и . На основі маловідомих публікацій учасників подій і новітніх проєктів із вітчизняної усної історії філософії уперше системно розкрито внесок трьох перших поколінь Київської філософської школи другої половини ХХ ст. до неомарксистського і постмарксистського деструктування марксизму-ленінізму за епохи "застою". Установлено, що участь П. Копніна і його колег у міжнародних філософських конгресах 50–70-х років ХХ ст. – від ХІІ ст. у Венеції (1958) до ХV ст. у Варні (1973), як і в багатьох інших світових філософських форумах цих двох десятиліть, зумовили плідне осмислення і розробляння ними й Київською філософською школою другої половини ХХ ст. ідей "ревізіоністського" неомарксизму. Це тривало в контексті їхніх студій з німецької класичної філософії та модерної європейської філософії загалом під впливом тогочасних "лінгвістичного повороту" та "екзистенціального неогегельянства". Підкреслено, що, спираючись на неомарксистський перегляд сталінізму, творці цієї школи – викладачі філософського факультету КДУ імені Т. Г. Шевченка, передусім його декани в ті роки П. Копнін і В. Шинкарук, вводили новітні стандарти виразно європеїзованого викладання широкого спектра філософських дисциплін, зокрема історії закордонної філософії модерну та постмодерну.
Мета статті полягає в розгляді внеску Київської філософської школи – вихованців та викладачів філософського факультету КДУ імені Т. Г. Шевченка, до реформування, критики та деструкції марксистсько-ленінської філософії у другій половині 60-х – у 70-х роках ХХ ст. у цьому виші, як і у філософських освіті, науці й культурі УРСР на загал.
М е т о д и . Застосовано класичні та сучасні методи як філософського й історико-філософського аналізу, так і низки інших гуманітарних дисциплін. Поруч із основними принципами наукового пізнання – історизму, об'єктивності та системності, було задіяно історичний та логічний загальні методи. Разом із методами біографічного аналізу постатей згаданої школи та соціокультурного аналізу розвитку освітньо-наукового і суспільно-політичного життя другої половини ХХ ст. в УРСР і світі використано методи порівняльно-історичного і структурно-функціонального аналізу розвитку української філософської думки того часу.
Р е з у л ь т а т и . На підставі попереднього вивчення цієї теми в публікації Г. Вдовиченка (2023) було класифіковано чотири основні умовні етапи процесу деструкції та кризи офіційних парадигм марксизму-ленінізму в УРСР у діяльно- сті творців Київської філософської школи другої половини ХХ ст. Уперше системно досліджено два перші з них: 1) початковий, або витоків критичного перегляду сталінського варіанта марксизму-ленінізму (кінець 40-х – 50-ті роки ХХ ст.), 2) становлення системної підцензурної критичної переоцінки цього варіанта та його офіційних наступників у СРСР від хрущовської "відлиги" до початку "застою" (кінець 50-х – середина 60-х років ХХ ст.). У цій статті розпочато вивчення двох фінальних етапів цього процесу, а саме третього, або публічної критики та деструкції низки офіційних варіантів марксизмуленінізму філософами-шістдесятниками УРСР (середина 60-х – середина 80-х років ХХ ст.). Установлено, що на нього припав час активного долучення та інтегрування філософських освіти, науки і культури УРСР до європейського і світового постмодерного філософського життя завдяки переважно П. Копніну і київському філософському колу.
В и с н о в к и . На основі маловідомих публікацій учасників подій і новітніх проєктів із вітчизняної усної історії філософії уперше системно розкрито внесок трьох перших поколінь Київської філософської школи другої половини ХХ ст. до неомарксистського і постмарксистського деструктування марксизму-ленінізму за епохи "застою". Установлено, що участь П. Копніна і його колег у міжнародних філософських конгресах 50–70-х років ХХ ст. – від ХІІ ст. у Венеції (1958) до ХV ст. у Варні (1973), як і в багатьох інших світових філософських форумах цих двох десятиліть, зумовили плідне осмислення і розробляння ними й Київською філософською школою другої половини ХХ ст. ідей "ревізіоністського" неомарксизму. Це тривало в контексті їхніх студій з німецької класичної філософії та модерної європейської філософії загалом під впливом тогочасних "лінгвістичного повороту" та "екзистенціального неогегельянства". Підкреслено, що, спираючись на неомарксистський перегляд сталінізму, творці цієї школи – викладачі філософського факультету КДУ імені Т. Г. Шевченка, передусім його декани в ті роки П. Копнін і В. Шинкарук, вводили новітні стандарти виразно європеїзованого викладання широкого спектра філософських дисциплін, зокрема історії закордонної філософії модерну та постмодерну.
Ключові слова :
History of philosophy of Ukraine Kyiv philosophical school of the second half of the 20th century the Institute of Philosophy of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR Taras Shevchenko Kyiv State University Oral History of Philosophy Marxism-Leninism P. Kopnin V. Shynkaruk історія філософії України Київська філософська школа другої половини ХХ ст Інститут філософії АН УРСР Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка усна історія філософії марксизм-ленінізм П. Копнін В. Шинкарук
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки
Галузі науки і техніки (FOS) :
Гуманітарні науки
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
440.67 KB
Контрольна сума :
(MD5):97b42a4924db32059450953d9d616e11
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International