КИЇВСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ШКОЛА І ДЕСТРУКЦІЯ МАРКСИЗМУ-ЛЕНІНІЗМУ В КДУ ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА (ДРУГА ПОЛОВИНА 60-Х – 70-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

VDOVYCHENKO, H. (2024). KYIV PHILOSOPHICAL SCHOOL AND THE DESTRUCTION OF MARXISM-LENINISM AT T. G. SHEVCHENKO KYIV STATE UNIVERSITY (SECOND HALF OF THE 1960S – 1970S). SOPHIA. Human and Religious Studies Bulletin, 23(1), 73–81. https://doi.org/10.17721/sophia.2024.23.15

В с т у п . Присвячено Київській філософській школі другої половини ХХ ст., яка представлена передусім її творця- ми в 60-х роках ХХ ст. – вихованцями філософського факультету КДУ імені Т. Г. Шевченка та співробітниками Інсти- туту філософії АН УРСР на чолі з його директором у 1962–1968 рр., академіком АН УРСР П. Копніним. Наголошено, що саме їй належить головний внесок дофахових підцензурних переоцінки та деструкції в УРСР марксизму-ленінізму. Протягом 40–80-х років ХХ ст. – від фіналу епохи сталінізму до кінця горбачовської "перебудови" та розпаду СРСР, три покоління діячів цієї школи, насамперед академіки АН УРСР, співробітники згаданого інституту й учні П. Копніна – С. Кримський, М. Попович і М. Гончаренко, як і їхні колеги, як-от А. Єрмоленко, Є. Бистрицький, А. Лой, В. Малахов та С. Пролєєв, критично осмислювали та деструктували сталінську й інші офіційні парадигми марксизму-ленінізму в наукових працях та курсах лекцій із філософських дисциплін.
Мета статті полягає в розгляді внеску Київської філософської школи – вихованців та викладачів філософського факультету КДУ імені Т. Г. Шевченка, до реформування, критики та деструкції марксистсько-ленінської філософії у другій половині 60-х – у 70-х роках ХХ ст. у цьому виші, як і у філософських освіті, науці й культурі УРСР на загал.
М е т о д и . Застосовано класичні та сучасні методи як філософського й історико-філософського аналізу, так і низки інших гуманітарних дисциплін. Поруч із основними принципами наукового пізнання – історизму, об'єктивності та системності, було задіяно історичний та логічний загальні методи. Разом із методами біографічного аналізу постатей згаданої школи та соціокультурного аналізу розвитку освітньо-наукового і суспільно-політичного життя другої половини ХХ ст. в УРСР і світі використано методи порівняльно-історичного і структурно-функціонального аналізу розвитку української філософської думки того часу.
Р е з у л ь т а т и . На підставі попереднього вивчення цієї теми в публікації Г. Вдовиченка (2023) було класифіковано чотири основні умовні етапи процесу деструкції та кризи офіційних парадигм марксизму-ленінізму в УРСР у діяльно- сті творців Київської філософської школи другої половини ХХ ст. Уперше системно досліджено два перші з них: 1) початковий, або витоків критичного перегляду сталінського варіанта марксизму-ленінізму (кінець 40-х – 50-ті роки ХХ ст.), 2) становлення системної підцензурної критичної переоцінки цього варіанта та його офіційних наступників у СРСР від хрущовської "відлиги" до початку "застою" (кінець 50-х – середина 60-х років ХХ ст.). У цій статті розпочато вивчення двох фінальних етапів цього процесу, а саме третього, або публічної критики та деструкції низки офіційних варіантів марксизмуленінізму філософами-шістдесятниками УРСР (середина 60-х – середина 80-х років ХХ ст.). Установлено, що на нього припав час активного долучення та інтегрування філософських освіти, науки і культури УРСР до європейського і світового постмодерного філософського життя завдяки переважно П. Копніну і київському філософському колу.
В и с н о в к и . На основі маловідомих публікацій учасників подій і новітніх проєктів із вітчизняної усної історії філософії уперше системно розкрито внесок трьох перших поколінь Київської філософської школи другої половини ХХ ст. до неомарксистського і постмарксистського деструктування марксизму-ленінізму за епохи "застою". Установлено, що участь П. Копніна і його колег у міжнародних філософських конгресах 50–70-х років ХХ ст. – від ХІІ ст. у Венеції (1958) до ХV ст. у Варні (1973), як і в багатьох інших світових філософських форумах цих двох десятиліть, зумовили плідне осмислення і розробляння ними й Київською філософською школою другої половини ХХ ст. ідей "ревізіоністського" неомарксизму. Це тривало в контексті їхніх студій з німецької класичної філософії та модерної європейської філософії загалом під впливом тогочасних "лінгвістичного повороту" та "екзистенціального неогегельянства". Підкреслено, що, спираючись на неомарксистський перегляд сталінізму, творці цієї школи – викладачі філософського факультету КДУ імені Т. Г. Шевченка, передусім його декани в ті роки П. Копнін і В. Шинкарук, вводили новітні стандарти виразно європеїзованого викладання широкого спектра філософських дисциплін, зокрема історії закордонної філософії модерну та постмодерну.