25 років Конституції України: підсумки і подальші перспективи

Марцеляк, О. В. (2021). 25 років Конституції України: підсумки і подальші перспективи. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, 3(118), 68–73. https://doi.org/https://doi.org/10.17721/1728-2195/2021/3.118-12

Метою статті є аналіз ролі Основного закону України у вітчизняному державотворенні та правотворенні, дослідження проблеми необхідності та напрямів його вдосконалення. Методологічну основу роботи становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. В основу дослідження покладено філософський метод діалектики. Для досягнення мети роботи використано такі методи пізнання: логіко-семантичний, системно-структурний, формально-юридичний, порівняльно-правовий та інші методи пізнання процесів і явищ. Акцентується увага на тому, що прийняття Основного закону в 1996 році ознаменувало собою важливий етап національного державного будівництва, який законодавчо визначив трансформаційний перехід України від тоталітаризму до демократії. Зазначено, що Конституція України як правовий акт вищої юридичної сили виступила правовим фундаментом формування України як демократичної, правової, соціальної держави, стала політико-правовим документом програмного характеру, який націлив українське суспільство, органи державної влади на відповідні демократичні реформи у сфері вітчизняного державотворення та правотворення. Зазначено, що цілий ряд чинників політичного, соціального, економічного, правового характеру ставлять на порядок денний питання проведення в нашій країні конституційної реформи, яка має бути спрямована на досягнення європейського рівня соціально-економічного розвитку країни, модернізацію існуючої системи управління, удосконалення механізму публічної влади, правового статусу людини і громадянина. Визначено, що сама модернізація Основного закону України має бути спрямована, перш за все, на забезпечення легітимізації самої Конституції України й охоплювати такі напрями: 1) усунення зі змісту Конституції України суперечливих положень і радянських рудиментів; 2) удосконалення національної політичної системи і вітчизняного механізму публічної влади (зокрема й децентралізація влади); 3) упровадження ефективної моделі територіального устрою України. Зроблено висновок, що конституційна реформа в Україні має бути всеосяжною, системною, повною, відбуватися чітко в межах приписів розділу ХІІІ Конституції України. Оновлена Конституція України має гарантувати незворотність демократичного розвитку країни, стати дієвим інструментом захисту України від зовнішньої військової агресії, має убезпечити український народ від загроз і викликів в умовах глобалізації, кліматичних змін, міжнародного тероризму; має стати конституцією майбутнього, конституцією розвитку, конституцією гарантії самовираження й утвердження людини як неповторного члена соціуму, конституцією-взірцем нових конституційних цінностей і нових підходів розуміння сутності держави, громадянського суспільства і людини.