Критика сучасного суспільства і держави Джорджо Агамбеном та Джанні Ватімо

У дослідженні було проаналізовано критику сучасного суспільства у працях «Homo Sacer. Суверенна влада і голе життя» Джорджо Аґамбена та «Прозоре суспільство» Джанні Ватімо. В роботі Аґамбена "Homo Sacer. Суверенна влада і голе життя " точно простежується паралель між homo sacer, тобто «священною людиною» або ж «ізгоєм» і державою винятком, їх двоякість. Отримати такий статус, за словами Аґамбена, те ж що отримати смертний вирок, і це цілком можна пояснити, адже таку людину можна вбити, але не можна принести в жертву. Так само як уряд не вводячи надзвичайний стан обмежує права громадян, фактично позбавляючи їх. У чому ж полягає парадокс. Політичне тіло homo sacer, яке підлягає смерті, але не підлягає жертвоприношенню, тобто тіло, яке вписано в логіку виключення, підміняється привілейованим тілом принесеної жертви, яке, навпаки, задається логікою трансгресії. При цьому, однак, якщо аналіз homo sacer має на меті показати, чому визначення суверенітету як трансгресії не відповідає тій дійсності життя, яке підлягає вбивству в силу своєї суверенної відторгнутості, то і поняття «яке не підлягає жертвоприношенню» виявляється недостатнім для того, щоб зрозуміти природу насильства, що лежить в основі біополітики нашого часу. Ватімо в своїй роботі «Прозоре суспільство» стверджує що сучасність вже завершена. Поняття «прозоре суспільство» введене Ватімо, не можна сприймати прямо відносячи до сучасного соціуму. Перш за все варто уточнити, що мас-медіа належить вирішальна роль в суспільстві постмодерну, і характеризує воно зовсім не простіше, «прозоре» і усвідомлююче себе суспільство, а навпаки більш хаотичне і складне. Ці реалії визначають перехід нашого суспільства до постмодерну, а цей відносний хаос коренить надії людей на емансипацію. З плином часу стає очевидним, що запалений культ оригінального, незвичайного і нового в мистецтві, якраз пов'язаний з більш загальним світосприйняттям. В якості більш досконалої реалізації людини, можна розглядати історію як процес емансипації що активно розвивається. Але про прогрес реалізації справжньої людяності, можна говорити лише тоді, коли існує одна історія. Тому, гіпотеза яку запропонував Ватімо, затверджує, що сучасність завершується як тільки історія перестає сприйматися як єдине.

Саченко А. Г. Критика сучасного суспільства і держави Джорджо Агамбеном та Джанні Ватімо : кваліфікаційна робота … бакалавра : 033 Філософія / Саченко Аліса Геннадіївна. - Київ, 2021. – 55 с.