ІНДІЙСЬКІ ПОСТКОЛОНІАЛЬНІ ДОКТРИНИ: ФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО ПОШУКУ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
30 грудня 2025 р.
Автор(и) :
Petlenko, Iryna
Мова основного тексту :
Англійська
eKNUTSHIR URL :
Том :
2
Випуск :
13
ISSN :
2523-4064
Початкова сторінка :
63
Кінцева сторінка :
66
Цитування :
[APA 7] Petlenko, I. (2025). INDIAN POSTCOLONIAL DOCTRINES: PHILOSOPHICAL APPROACHES TO THE SEARCH AND RECONSTRUCTION OF PERSONAL IDENTITY. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Philosophy, 2(13), 63–66. https://doi.org/10.17721/2523-4064.2025/13-10/14
[ДСТУ] Petlenko I. INDIAN POSTCOLONIAL DOCTRINES: PHILOSOPHICAL APPROACHES TO THE SEARCH AND RECONSTRUCTION OF PERSONAL IDENTITY. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Philosophy. 2025. Vol. 2, no. 13. P. 63—66. DOI: 10.17721/2523-4064.2025/13-10/14 (date of access: 25.07.2026).
В с т у п . Присвячено дослідженню специфіки формування постколоніальної думки Індії, яка вирізняється не запереченням, а активною інтеграцією власної філософської традиції у сучасний дискурс. Індійський досвід демонструє те, як культурна тяглість, концепти дгарми, агімси та моральної відповідальності стають основою для постколоніальних доктрин.
М е т о д и . Застосовано описовий, аналітичний, синтетичний та порівняльний методи для виявлення специфіки індійських постколоніальних доктрин, а також міждисциплінарний підхід для охоплення більшого спектра культурних, соціальних та політичних аспектів формування постколоніальних доктрин.
Р е з у л ь т а т и . Установлено, що постколоніальна думка Індії формується не просто як реакція на колоніалізм, а як продовження та переосмислення власної історико-філософської тяглості. Традиційні індійські філософські школи не витіснила модерність, вони продовжують впливати на сучасні теорії ідентичності та опору. Множинність мов, релігій, кастових і регіональних традицій ускладнює ідентифікацію єдиної внутрішньої структури ідентичності індійця. Виявлено, що колоніальний досвід не зруйнував цієї множинності, а радше актуалізував потребу у філософському переосмиленні єдності через різноманітність, тобто у формуванні ідентичності як свідомої внутрішньої консолідації, а не зовнішньо нав'язаного проєкту.
У ході аналізу виокремлено доктринальні відмінності між ключовими індійськими постколоніальними авторами. Представлено огляд доктрин Ґаятрі Співак (асиметричність політичної влади та "голос" маргіналізованих спільнот), Парти Чаттерджі (внутрішній культурний суверенітет), Хомі Бгабга (доктрина гібридності та "третього простору") та Роміли Тгапар (деколонізація історіографії та відновленні історичної суб'єктності Індії). Таким чином, доведено, що індійська постколоніальна думка не є однорідною, а представлена різними методологічними стратегіями, які утворюють альтернативний до західного тип мислення про націю, історію та суб'єктність.
В и с н о в к и . Обґрунтовано, що індійська постколоніальна думка ґрунтується не на запереченні минулого, а на творчому діалозі між традицією та сучасністю, що забезпечує її живу еволюцію. Це дозволяє індійським мислителям формувати власні теоретичні моделі, які не залежать від західних рамок і виходять за межі локального контексту. Завдяки цьому Індія пропонує універсальні інтелектуальні інструменти для аналізу постколоніального досвіду в глобальному масштабі. Постає питання про можливість застосування цих доктрин як універсальної методології для інших регіонів, що пережили колоніальну залежність.
М е т о д и . Застосовано описовий, аналітичний, синтетичний та порівняльний методи для виявлення специфіки індійських постколоніальних доктрин, а також міждисциплінарний підхід для охоплення більшого спектра культурних, соціальних та політичних аспектів формування постколоніальних доктрин.
Р е з у л ь т а т и . Установлено, що постколоніальна думка Індії формується не просто як реакція на колоніалізм, а як продовження та переосмислення власної історико-філософської тяглості. Традиційні індійські філософські школи не витіснила модерність, вони продовжують впливати на сучасні теорії ідентичності та опору. Множинність мов, релігій, кастових і регіональних традицій ускладнює ідентифікацію єдиної внутрішньої структури ідентичності індійця. Виявлено, що колоніальний досвід не зруйнував цієї множинності, а радше актуалізував потребу у філософському переосмиленні єдності через різноманітність, тобто у формуванні ідентичності як свідомої внутрішньої консолідації, а не зовнішньо нав'язаного проєкту.
У ході аналізу виокремлено доктринальні відмінності між ключовими індійськими постколоніальними авторами. Представлено огляд доктрин Ґаятрі Співак (асиметричність політичної влади та "голос" маргіналізованих спільнот), Парти Чаттерджі (внутрішній культурний суверенітет), Хомі Бгабга (доктрина гібридності та "третього простору") та Роміли Тгапар (деколонізація історіографії та відновленні історичної суб'єктності Індії). Таким чином, доведено, що індійська постколоніальна думка не є однорідною, а представлена різними методологічними стратегіями, які утворюють альтернативний до західного тип мислення про націю, історію та суб'єктність.
В и с н о в к и . Обґрунтовано, що індійська постколоніальна думка ґрунтується не на запереченні минулого, а на творчому діалозі між традицією та сучасністю, що забезпечує її живу еволюцію. Це дозволяє індійським мислителям формувати власні теоретичні моделі, які не залежать від західних рамок і виходять за межі локального контексту. Завдяки цьому Індія пропонує універсальні інтелектуальні інструменти для аналізу постколоніального досвіду в глобальному масштабі. Постає питання про можливість застосування цих доктрин як універсальної методології для інших регіонів, що пережили колоніальну залежність.
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
211.18 KB
Контрольна сума :
(MD5):bbe4b29a6254fe3ada782f78da7aa1d9
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International