Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення

Граб А. В. Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2025. 283 с.

Граб А. В. Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення.
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 Право. − Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025.
Дисертаційна робота є одним із перших в Україні комплексних монографічних досліджень, в якому проблеми кримінальної відповідальності за незаконне збагачення і підстави такої відповідальності (ст. 368-5 КК України) розглянуто з урахуванням здобутків правничої науки, новітньої правозастосовної практики та останніх змін антикорупційного законодавства. У дисертації обґрунтовані теоретичні положення і висновки, що мають важливе значення для розвитку кримінально-правової науки, а також для тлумачення, застосування і вдосконалення положень як КК України, так і інших нормативно-правових актів.
Перший розділ дисертації присвячено висвітленню загальних (вихідних) засад дослідження кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. З’ясовано наявний в Україні стан теоретичної розробленості проблем, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за незаконне збагачення, що уможливило виокремлення трьох етапів у відповідних наукових розвідках із притаманним їм колом (переліком) досліджуваних питань. Проаналізовано розвиток кримінального законодавства України про відповідальність за незаконне збагачення, що дало змогу запропонувати таку періодизацію: 1-й етап (2012 – 2019 рр.) – тривав від моменту, коли КК України було доповнено ст. 368-2, і до моменту, коли остання була визнана неконституційною; 2-й етап (2019 р. – до сьогодні) – триває від моменту визнання ст. 368-2 КК України такою, що не відповідає Конституції України, та доповнення КК України новою ст. 368-5 «Незаконне збагачення» і

дотепер. Розкрито міжнародно-правовий і порівняльно-правовий аспекти кримінально-правової протидії незаконному збагаченню, у межах чого зокрема проаналізовано підходи до розуміння незаконного збагачення як конвенційного злочину, пов’язаного із зобов’язанням України виконати положення ст. 20 Конвенції ООН проти корупції. Показано, що включення ст. 368-5 до КК України стало результатом як виконання міжнародних зобов’язань, так і внутрішнього запиту на дієвий механізм протидії латентній корупції. Виокремлено спільні та відмінні риси криміналізації незаконного збагачення в зарубіжних правових системах, узагальнено практику органів конституційного контролю різних країн щодо з’ясування питання про конституційність кримінально-правових заборон, присвячених відповідальності за незаконне збагаченню. Доведено, що вказані заборони, хоч і розроблені на основі Конвенції ООН проти корупції, мають особливості в кожній країні, і на сьогодні відсутній єдиний загальновизнаний підхід до їх (особливостей) закріплення у національному кримінальному законодавстві, який би однозначно убезпечив відповідні заборони від подальших змін або раз і назавжди розв’язав всі пов’язані з ними питання.
У другому розділі дисертації досліджено об’єктивні та суб’єктивні ознаки незаконного збагачення, розглянуто особливості його співвідношення із суміжними складами кримінальних правопорушень, висвітлено інші проблемні питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 368-5 КК України.
Розкрито зміст родового, основного безпосереднього, додаткового обов’язкового та факультативного об’єктів незаконного збагачення. Показано, що чинна редакція ст. 368-5 КК України уможливлює відповідальність належного суб’єкта і тоді, коли той незаконно набув активи не у корупційний спосіб, а це частково (а) «підважує» призначення досліджуваної заборони як засобу кримінально-правової протидії латентній корупції і (б) не узгоджується з правовою визначеністю як складником

верховенства права. Висловлено думку про те, що позначена проблема на практиці може бути вирішена у спосіб застосування кримінально-правової норми про малозначність. Доведено, що предикатна щодо незаконного збагачення поведінка – це протиправні діяння саме і тільки належного суб’єкта незаконного збагачення; інше тлумачення ст. 368-5 КК України означатиме порушення принципу особистої (персональної) відповідальності у кримінальному праві України.
Обґрунтовано оптимальність чинного кількісного критерію активів як предмета незаконного збагачення і відсутність підстав для його зменшення. Показано, що відсутність часового орієнтира в ст. 368-5 КК України, на який мала б зважати сторона обвинувачення при обчисленні періоду набуття активів належного суб’єкта для встановлення в його діях складу незаконного збагачення, не перешкоджає його викриттю та, як показує судова практика, є радше не недоліком, а перевагою чинної редакції досліджуваної кримінально-правової заборони.
Уточнено зміст поняття «набуття активів» та запропоновано його тлумачення, зокрема, з урахуванням практики ВАКС. Розкрито зміст поняття
«доручення» та доведено, що у разі набуття активів іншою особою за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, для кваліфікації діяння як незаконного збагачення достатнім є встановлення фактичного впливу суб’єкта злочину на володільця активів, підтвердженого сукупністю непрямих доказів.
Обґрунтовано неможливість співучасті загальних суб’єктів в опосередкованому незаконному збагаченні. Наголошено на необхідності виключення з п. 2 примітки ст. 368-5 КК України формулювання «якщо доведено» як такого, що дублює загальні процесуальні приписи і суперечить вимогам ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З’ясовано, що чинна редакція ст. 368-5 КК України необґрунтовано звужує коло спеціальних суб’єктів, виключаючи з нього осіб, перерахованих у пп. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції». Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення конкретного часового проміжку (три роки після звільнення або припинення діяльності), протягом якого кримінально-правова заборона щодо незаконного збагачення поширюватиметься і на осіб, що припинили виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Доведено наявність невизначеності при встановленні суб’єкта незаконного збагачення через помилкове посилання на ст. 368-5 КК України в примітках статей 364, 368 КК України, через що зазначені посилання слід виключити.
Показано, що проблематику співвідношення незаконного збагачення і суміжних складів кримінальних правопорушень доцільно розділити на три складові: а) концепція співвідношення в межах принципу non bis in idem (наприклад, ч. 2 ст. 191, ст. 364, ст. 368 КК України); б) концепція складів суміжних кримінальних правопорушень за наявності розмежувальної ознаки (наприклад, ст. ст. 209, 212 КК України); в) концепція, у межах якої склади кримінальних правопорушень не визнаються ні суміжними, ні такими, що мають відношення до принципу non bis in idem, ні такими, що перебувають у стані конкуренції кримінально-правових норм (наприклад, ст. ст. 366-2, 366-3 КК України). Встановлено, що лише склади кримінальних правопорушень, передбачених статтями 209 і 212 КК України, є підстави вважати суміжними, а незаконне збагачення не слід визнавати вторинним злочином.
Третій розділ дисертації присвячено висвітленню окремих кримінально-правових наслідків незаконного збагачення.
Запропоновано посилити превентивний потенціал санкції ст. 368-5 КК України у спосіб збільшення максимального строку додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до п’яти років і доповнення її конфіскацією майна як

факультативним додатковим покаранням, що особливо актуально в умовах воєнного стану.
Аргументовано, що взаємовиключний характер процедури кримінального провадження за ст. 368-5 КК України та цивільного провадження за ст. 290 ЦПК України дозволяє штучно уникати кримінальної відповідальності за рахунок відповідного цивільного провадження щодо конфіскації необґрунтованих активів, а тому потребує законодавчого усунення. Показано, що відмежування вказаних проваджень на основі єдиного кількісного (вартісного) критерію є сумнівною новелою українського законодавця, особливо на фоні релевантного зарубіжного досвіду. Запропоновано конкретні законодавчі зміни для реалізації авторської ідеї усунення взаємовиключного характеру відповідних (кримінального та цивільного) проваджень.
Доведено, що виважене застосування угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо незаконного збагачення (разом із можливістю призначення більш м’якого покарання за ст. 69-2 КК України або звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК України) є дієвим інструментом для пришвидшення судочинства, економії державних ресурсів, ефективної протидії корупції із забезпеченням при цьому принципу індивідуалізації покарання.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, корупція, незаконне збагачення, корупційне кримінальне правопорушення, кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності, принцип правової визначеності, спеціальний суб’єкт, декларування недостовірної інформації, фінансовий контроль, неправомірна вигода.