Початки наукового вивчення давньогрецького вазопису: становлення дисципліни  на зламі ХІХ–ХХ століть і внесок Джона Бізлі

Фєдосєєв, Н. (2025). The beginnings of the scholarly study of ancient greek vase painting: the formation of the discipline  at the turn of the 19th–20th centuries and the contribution of John Beazley. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History, 160(1), 106–110. https://doi.org/10.17721/1728-2640.2025.160.15

Вступ. Давньогрецький вазопис нині є однією з ключових тем в історії мистецтва, хоча тривалий час залишався поза центром наукової уваги. Інтерес до нього виник ще в добу Відродження, однак систематичне вивчення розпочалося лише в XIX ст. в контексті археологічних відкриттів. У цей період дослідження мали переважно описовий і каталогізаційний характер. Революцію у вивченні вазопису здійснив Джон Девідсон Бізлі, який розробив метод типологізації й атрибуції, що допоміг виділити індивідуальні манери художників і художні школи на основі стилістичного аналізу.  Методи. Методологічною базою дослідження є підходи інтелектуальної історії, що дають змогу простежити розвиток наукових ідей у контексті формування академічної традиції вивчення вазопису. Застосовано історіографічний, компаративний і контекстуальний аналіз для критичної оцінки еволюції методів атрибуції, класифікації й інтерпретації. Джерельну базу становлять тексти XVIII–XX ст. і сучасні дослідження, зосереджені на реконструкції зміни інтелектуальних стратегій у вивченні давньогрецької кераміки. Результати. Дослідження засвідчило еволюцію підходів до вивчення давньогрецького вазопису – від описової каталогізації у XVIII–XIX ст. до теоретичного аналізу у XX ст. Джон Бізлі започаткував атрибутивний метод, що допоміг ідентифікувати художників за стилістичними рисами, а Григорій Павлуцький розвинув культурно-історичний підхід через іконографію та контекстуальну інтерпретацію зображень. Разом ці підходи формують цілісну методологічну базу для дослідження вазопису.  Висновки. Історія вивчення вазопису ілюструє поступовий перехід від емпіричного опису до аналітичного міждисциплінарного аналізу. Поєднання методів інтелектуальної історії та формального аналізу відкриває нові перспективи для глибшого осмислення античного мистецтва.