«Феноменологія духу» і принцип системності в розвитку філософського вчення Геґеля
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
17 червня 2026 р.
Автор(и) :
Давіденко, Ілля Володимирович
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Кононенко, Тарас Петрович
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Давіденко, І. В. (2026). «Феноменологія духу» і принцип системності в розвитку філософського вчення Геґеля [Дис. доктора філософії, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR. https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/35703
[ДСТУ] Давіденко І. В. «Феноменологія духу» і принцип системності в розвитку філософського вчення Геґеля : дис. … доктора філософії : 033 Філософія. Київ, 2026. 166 с. URL: https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/35703
Давіденко І. В. «Феноменологія духу» і принцип системності в розвитку філософського вчення Геґеля. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 “Філософія” (03 - Гуманітарні науки). - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
У дисертаційній роботі здійснено комплексне історико-філософське дослідження принципу системності у філософії Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля на матеріалі «Феноменології духу» як першого етапу реалізації ним власної філософії як системи. Обґрунтовано, що сучасне геґелезнавство характеризується зростанням інтересу до віднайдення загальних підходів до дослідження Геґелевого вчення, здатних поєднати вимогу цілісності з відкритістю до множини можливих інтерпретацій та відповідністю сучасним історико-філософським методологіям . Аргументовано, що одним із найбільш перспективних таких підходів сьогодні є підхід до дослідження Геґелевої філософії через принцип системності, який у роботі вперше послідовно концептуалізується та пропонується на основі його текстологічної обґрунтованості.
Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні ролі принципу системності у «Феноменології духу» та використанні цього принципу в проєкті обґрунтування гіпотези про системність як основу розбудови Геґелевого вчення. Ця мета постає першим кроком до розв’язання масштабнішої дослідницької проблеми: чи може Геґелева філософія в період її найповнішого розгортання (1817–1831) бути витлумачена через принцип системності. Об’єктом дисертаційного дослідження є «Феноменологія духу» Геґеля. Предметом дисертаційного дослідження є «Феноменологія духу» як початок реалізації Геґелем філософії як системи.
У першому розділі здійснено проблематизацію принципу системності у контексті пошуків підходів до історико-філософського дослідження Геґелевого вчення у межах сучасного глобального геґелезнавства, яке характеризується зростаючою множинністю інтерпретацій, методологічною розрізненістю та високим рівнем спеціалізації. Показано, що підхід, який ґрунтується на тлумаченні Геґелевої філософії через принцип системності, дозволив би поєднати вимогу історико-філософської адекватності дослідження його предметові з можливістю цілісного концептуального узагальнення останнього. Визначено принцип системності як теоретико-методологічну настанову, що передбачає реалізацію філософії як континуальної та структурно цілісної системи. У цьому ж контексті уточнено зміст пов’язаних із принципом системності понять: досвід свідомості визначено як спосіб реалізації системності, тобто як контекст і процес стадіального розвитку свідомості, що відбувається через послідовну зміну її ґештальтів зі збереженням структурної та континуальної єдності; натомість пойняття (Aufheben) обґрунтовано як засадову структуру цього розвитку – універсальний принцип трансформації концептуального, що включає взаємопов’язані операції заперечення, збереження та піднесення. На цій основі обґрунтовано необхідність розгляду Геґелевої філософії як такої, що від початку її зрілого етапу, представленого «Феноменологією духу» (1807), реалізується через принцип системності. Продемонстровано, що цей принцип визначає не лише загальну архітектоніку Геґелевого вчення, але й внутрішню логіку його розгортання.
У другому розділі здійснено комплексний аналіз місця «Феноменології духу» в розвитку філософії Геґеля шляхом реконструкції тих культурних, інтелектуальних і філософських контекстів, із реакції Геґеля на які постає ця праця. На основі експлікації змісту наявних у назві твору філософем та аналізу сучасної дослідницької літератури встановлено, що цей твір є першим оформленням Геґелевої філософії як системи. Показано, що його змістовий наратив спрямований на досягнення епістемічної позиції «науки», яка виступає умовою можливості систематичного розгортання філософського знання, виклад якого став програмою хронологічно пізніших праць Геґеля. Окрему увагу приділено аналізу структурної організації твору та концептуальній значущості етапності викладу у ньому. Обґрунтовано, що поділ «Феноменології духу» на вступ та подальші розділи відображає внутрішню логіку розвитку свідомості, а не лише композиційну структуру тексту. Зокрема, встановлено, що вступ виконує функцію постановки методологічної проблематики й початку змістового наративу, у якому виявляється проблематичність «природної свідомості», тоді як розділ «Свідомість» постає як перший змістово-цілісний етап цього наративу, у межах якого розгортається досвід свідомості через послідовність її первинних ґештальтів. Таким чином, у другому розділі обґрунтовано, що «Феноменологія духу» виконує у філософії Геґеля функцію засадничого етапу системного розгортання його зрілого вчення, у межах якого здійснюється як обґрунтування можливості філософії як системи, так і підготовка епістемічної позиції, з якої ця система надалі розгортатиметься.
Третій розділ присвячено текстологічному аналізу «Феноменології духу» з метою виявлення підтверджень формулювання принципу системності та реалізації філософії згідно з ним. На матеріалі вступу доведено, що принцип системності імпліцитно формулюється у ньому через систему філософем і – на матеріалі розділу «Свідомість», а також розгляду ключових переходів у межах «Феноменології духу» – реалізується у самому перебігу досвіду свідомості й розгортанні наративу праці. Встановлено, що розвиток свідомості має континуальний і стадіальний характер та здійснюється через структуру пойняття, яка забезпечує заперечення, збереження та піднесення попередніх ґештальтів свідомості у перебігу її розвитку. На цій основі обґрунтовано, що пойняття слід розглядати як засадову структуру реалізації як досвіду свідомості, так і принципу системності – універсальний спосіб трансформації концептуального, що включає взаємопов’язані операції заперечення, збереження та піднесення. Саме через цю структуру забезпечується як динаміка розвитку свідомості, так і її внутрішня зв’язність, що уможливлює мислення філософії як системи. Окрему увагу приділено аналізу ключових переходів «Феноменології духу» – від свідомості до самосвідомості, від самосвідомості до розуму, від розуму до духу та від духу до абсолютного знання. Показано, що ці переходи не є зовнішньо пов’язаними етапами, а становлять внутрішньо необхідні моменти єдиного процесу, структурованого через досвід свідомості та пойняття. У цьому сенсі вони виступають як емпірично фіксовані в тексті прояви принципу системності, що реалізується у формі послідовного й внутрішньо впорядкованого розвитку свідомості.
У дисертації доведено, що «Феноменологія духу» є не лише підготовчим етапом Геґелевої системи філософії, але й першим її реалізованим оформленням, у якому філософія постає як континуальна та структурно цілісна система. Показано, що цей твір виконує у системі Геґеля подвійну функцію: з одного боку, він обґрунтовує можливість філософії як системи через досягнення епістемічної позиції «науки», а з іншого – вже здійснює її у формі розгортання й викладу досвіду свідомості. Обґрунтовано, що способом цієї реалізації є досвід свідомості як стадіальний процес трансформації свідомості, у межах якого кожен наступний етап постає як необхідний результат попереднього, зберігаючи з ним внутрішній зв’язок. Водночас встановлено, що засадовою структурою цієї реалізації є пойняття, яке функціонує як універсальний принцип організації розвитку, забезпечуючи водночас заперечення, збереження та піднесення попередніх ґештальтів свідомості й тим самим уможливлюючи як динаміку, так і цілісність системи.
Таким чином, у дисертації вперше – шляхом доведення його текстуальної підтверджуваності на матеріалі «Феноменології духу» –обґрунтовано можливість тлумачення Геґелевої філософії через принцип системності. Отримані результати відкривають перспективу подальших досліджень, спрямованих на поширення цього підходу на аналіз інших праць Геґеля та на реконструкцію його філософії як цілісної системи у її розвитку.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 “Філософія” (03 - Гуманітарні науки). - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
У дисертаційній роботі здійснено комплексне історико-філософське дослідження принципу системності у філософії Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля на матеріалі «Феноменології духу» як першого етапу реалізації ним власної філософії як системи. Обґрунтовано, що сучасне геґелезнавство характеризується зростанням інтересу до віднайдення загальних підходів до дослідження Геґелевого вчення, здатних поєднати вимогу цілісності з відкритістю до множини можливих інтерпретацій та відповідністю сучасним історико-філософським методологіям . Аргументовано, що одним із найбільш перспективних таких підходів сьогодні є підхід до дослідження Геґелевої філософії через принцип системності, який у роботі вперше послідовно концептуалізується та пропонується на основі його текстологічної обґрунтованості.
Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні ролі принципу системності у «Феноменології духу» та використанні цього принципу в проєкті обґрунтування гіпотези про системність як основу розбудови Геґелевого вчення. Ця мета постає першим кроком до розв’язання масштабнішої дослідницької проблеми: чи може Геґелева філософія в період її найповнішого розгортання (1817–1831) бути витлумачена через принцип системності. Об’єктом дисертаційного дослідження є «Феноменологія духу» Геґеля. Предметом дисертаційного дослідження є «Феноменологія духу» як початок реалізації Геґелем філософії як системи.
У першому розділі здійснено проблематизацію принципу системності у контексті пошуків підходів до історико-філософського дослідження Геґелевого вчення у межах сучасного глобального геґелезнавства, яке характеризується зростаючою множинністю інтерпретацій, методологічною розрізненістю та високим рівнем спеціалізації. Показано, що підхід, який ґрунтується на тлумаченні Геґелевої філософії через принцип системності, дозволив би поєднати вимогу історико-філософської адекватності дослідження його предметові з можливістю цілісного концептуального узагальнення останнього. Визначено принцип системності як теоретико-методологічну настанову, що передбачає реалізацію філософії як континуальної та структурно цілісної системи. У цьому ж контексті уточнено зміст пов’язаних із принципом системності понять: досвід свідомості визначено як спосіб реалізації системності, тобто як контекст і процес стадіального розвитку свідомості, що відбувається через послідовну зміну її ґештальтів зі збереженням структурної та континуальної єдності; натомість пойняття (Aufheben) обґрунтовано як засадову структуру цього розвитку – універсальний принцип трансформації концептуального, що включає взаємопов’язані операції заперечення, збереження та піднесення. На цій основі обґрунтовано необхідність розгляду Геґелевої філософії як такої, що від початку її зрілого етапу, представленого «Феноменологією духу» (1807), реалізується через принцип системності. Продемонстровано, що цей принцип визначає не лише загальну архітектоніку Геґелевого вчення, але й внутрішню логіку його розгортання.
У другому розділі здійснено комплексний аналіз місця «Феноменології духу» в розвитку філософії Геґеля шляхом реконструкції тих культурних, інтелектуальних і філософських контекстів, із реакції Геґеля на які постає ця праця. На основі експлікації змісту наявних у назві твору філософем та аналізу сучасної дослідницької літератури встановлено, що цей твір є першим оформленням Геґелевої філософії як системи. Показано, що його змістовий наратив спрямований на досягнення епістемічної позиції «науки», яка виступає умовою можливості систематичного розгортання філософського знання, виклад якого став програмою хронологічно пізніших праць Геґеля. Окрему увагу приділено аналізу структурної організації твору та концептуальній значущості етапності викладу у ньому. Обґрунтовано, що поділ «Феноменології духу» на вступ та подальші розділи відображає внутрішню логіку розвитку свідомості, а не лише композиційну структуру тексту. Зокрема, встановлено, що вступ виконує функцію постановки методологічної проблематики й початку змістового наративу, у якому виявляється проблематичність «природної свідомості», тоді як розділ «Свідомість» постає як перший змістово-цілісний етап цього наративу, у межах якого розгортається досвід свідомості через послідовність її первинних ґештальтів. Таким чином, у другому розділі обґрунтовано, що «Феноменологія духу» виконує у філософії Геґеля функцію засадничого етапу системного розгортання його зрілого вчення, у межах якого здійснюється як обґрунтування можливості філософії як системи, так і підготовка епістемічної позиції, з якої ця система надалі розгортатиметься.
Третій розділ присвячено текстологічному аналізу «Феноменології духу» з метою виявлення підтверджень формулювання принципу системності та реалізації філософії згідно з ним. На матеріалі вступу доведено, що принцип системності імпліцитно формулюється у ньому через систему філософем і – на матеріалі розділу «Свідомість», а також розгляду ключових переходів у межах «Феноменології духу» – реалізується у самому перебігу досвіду свідомості й розгортанні наративу праці. Встановлено, що розвиток свідомості має континуальний і стадіальний характер та здійснюється через структуру пойняття, яка забезпечує заперечення, збереження та піднесення попередніх ґештальтів свідомості у перебігу її розвитку. На цій основі обґрунтовано, що пойняття слід розглядати як засадову структуру реалізації як досвіду свідомості, так і принципу системності – універсальний спосіб трансформації концептуального, що включає взаємопов’язані операції заперечення, збереження та піднесення. Саме через цю структуру забезпечується як динаміка розвитку свідомості, так і її внутрішня зв’язність, що уможливлює мислення філософії як системи. Окрему увагу приділено аналізу ключових переходів «Феноменології духу» – від свідомості до самосвідомості, від самосвідомості до розуму, від розуму до духу та від духу до абсолютного знання. Показано, що ці переходи не є зовнішньо пов’язаними етапами, а становлять внутрішньо необхідні моменти єдиного процесу, структурованого через досвід свідомості та пойняття. У цьому сенсі вони виступають як емпірично фіксовані в тексті прояви принципу системності, що реалізується у формі послідовного й внутрішньо впорядкованого розвитку свідомості.
У дисертації доведено, що «Феноменологія духу» є не лише підготовчим етапом Геґелевої системи філософії, але й першим її реалізованим оформленням, у якому філософія постає як континуальна та структурно цілісна система. Показано, що цей твір виконує у системі Геґеля подвійну функцію: з одного боку, він обґрунтовує можливість філософії як системи через досягнення епістемічної позиції «науки», а з іншого – вже здійснює її у формі розгортання й викладу досвіду свідомості. Обґрунтовано, що способом цієї реалізації є досвід свідомості як стадіальний процес трансформації свідомості, у межах якого кожен наступний етап постає як необхідний результат попереднього, зберігаючи з ним внутрішній зв’язок. Водночас встановлено, що засадовою структурою цієї реалізації є пойняття, яке функціонує як універсальний принцип організації розвитку, забезпечуючи водночас заперечення, збереження та піднесення попередніх ґештальтів свідомості й тим самим уможливлюючи як динаміку, так і цілісність системи.
Таким чином, у дисертації вперше – шляхом доведення його текстуальної підтверджуваності на матеріалі «Феноменології духу» –обґрунтовано можливість тлумачення Геґелевої філософії через принцип системності. Отримані результати відкривають перспективу подальших досліджень, спрямованих на поширення цього підходу на аналіз інших праць Геґеля та на реконструкцію його філософії як цілісної системи у її розвитку.
Ключові слова :
Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель геґелезнавство німецький ідеалізм німецька класична філософія Імануель Кант ідеалізм свідомість досвід методи та підходи в історії філософії історія філософії історико-філософська методологія марксизм філософія ХІХ ст. історико-філософський наратив українська філософія. Georg Wilhelm Friedrich Hegel Hegel studies German Idealism German classical philosophy Immanuel Kant idealism consciousness experience methods and approaches in the history of philosophy history of philosophy historicophilosophical methodology Marxism 19th-century philosophy historico-philosophical narrative Ukrainian philosophy
Галузі знань та спеціальності :
B10 Філософія
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
1.24 MB
Контрольна сума :
(MD5):eb2ac387ce581fea2bc2b887b4c96730
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International