Механізми модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні

Петринська В. В. Механізми модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування / Петринська Вікторія Валеріївна ; наук. кер. Н. І. Обушна. Київ, 2024. 288 с.

У дисертації здійснено теоретико-методичне обґрунтування механізмів модернізації системи управління людськими ресурсами (HRM) на державній службі та розроблено рекомендації щодо їх практичного впровадження в Україні.
Структурно-логічна схема дисертаційної роботи побудована на основі таких науково-дослідницьких блоків: аналіз теоретичних основ модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі; ідентифікація особливостей формування механізмів модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні; обґрунтування перспектив упровадження механізмів модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні.
Актуальність теми дисертаційного дослідження полягає в тому, що одним із основних напрямів реалізації Стратегії реформування державного управління в Україні до 2025 року визначено продовження розбудови професійної, доброчесної, політично нейтральної державної служби, діяльність якої спрямована на захист інтересів громадян. Саме тому процес модернізації державної служби та вдосконалення системи HRM, започаткований ще в довоєнній Україні, залишається одним із пріоритетних векторів реформування державного управління загалом. Адже на сьогодні державна служба Україна гостро потребує такого кадрового потенціалу, який би з властивою йому патріотичністю, високою кваліфікованістю, компетентністю, ініціативністю та культурою служив би інтересам суспільства, сумлінно, чесно й добросовісно вирішував би назрілі загальнодержавні та регіональні проблеми та інші службові обов’язки на доручених ділянках державної служби, керуючись при цьому засадами “сили права”, а не “права сили”.
Воєнний час, який наразі переживає Україна, ще більше загострює очікування громадянського суспільства від влади, вимагаючи формувати дієву систему державного управління, яка відповідатиме не лише за поточне відновлення, а й за стратегічний повоєнний розвиток країни, захищаючи національні інтереси. І в цьому контексті важливо артикулювати наступне: повоєнна відбудова країни та розбудова оновленого дієвого інституту державної служби визначальною мірою залежатиме від кількісного та якісного складу кадрового забезпечення державної служби.
Зазначені обставини, у свою чергу, обумовлюють об’єктивну доцільність наукового пошуку інноваційних механізмів управління людськими ресурсами на державній службі. Відповідно проблематика комплексного дослідження механізмів модернізації системи HRM на державній службі в Україні є досить актуальною для нашої країни на сучасному етапі суспільного розвитку.
Актуальність даного дослідження значною мірою також посилюється реальними кроками України на шляху до євроінтеграції, що обумовлює необхідність використання міжнародних стандартів у всіх сферах суспільної діяльності загалом й у сфері державної служби в тому числі.
Метою дисертаційної роботи є теоретико-методичне обґрунтування механізмів модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі та розробка рекомендацій щодо їх практичного впровадження в Україні.
Для досягнення поставленої мети в роботі визначено комплекс наукових завдань. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі модернізації державної служби. Предмет дослідження – механізми модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні.
У процесі написання дисертації використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів та підходів, зокрема: семантико-етимологічний (щодо визначення змісту базових понять дослідження та розробки понятійно-категорійного апарату, пп. 1.1, 1.2, 1.3); історичний (для уточнення передумов формування сучасного кадрового забезпечення державної служби в Україні, п. 2.1); структурно-функціональний (у процесі ідентифікації механізмів модернізації системи HRM на державній службі в Україні та з᾿ясуванні особливостей їх функціонування, пп. 1.3, 2.2, 2.3); статистичний, графічний, табличний, середніх та відносних величин (для вивчення, групування та наочного відображення емпіричних даних, по всім параграфам роботи); моделювання (при розробці моделі комплексного механізму модернізації системи HRM на державній службі в Україні, п. 3.3) та ін. Разом із цим такі методи як абстрагування, загальнонаукового аналізу, систематизації та узагальнення, синтезу та індукції, системного аналізу використані у всіх розділах роботи.
У дисертаційній роботі вперше розроблено й обґрунтовано модель комплексного механізму модернізації системи HRM на державній службі в Україні з урахуванням інтегративної взаємодії його цільових механізмів (інституційно-правового, кадрового, фінансово-економічного, мотиваційного, інформаційно-комунікативного), яка опосередковуються 3-ма укрупненими складовими: 1) ціннісно-цільова складова (місія, мета, принципи, завдання та функції формування комплексного механізму модернізації системи HRM на державній службі); 2) суб᾿єктно-об᾿єктна складова (репрезентує кількісно-якісні зрушення у складі комплексного механізму модернізації системи HRM на державній службі); 3) технологічно-інтрументальна складова (представлена специфічними державно-управлінськими технологіями (форми, методи, інструменти та ін.), що забезпечують цілеспрямовані зміни в системі HRM згідно модернізаційних стратегій у сфері державної служби та пріоритетів реформування системи державного управління загалом. Такий механізм уможливлює створення умов для набуття нової позитивної якості системи HRM на державній службі в Україні, наближення до максимально можливого рівня її розвиненості зокрема та адаптації вітчизняного інституту державної служби до європейських стандартів і цінностей загалом.
У роботі вдосконалено обґрунтування сутності та складу системи HRМ на державній службі як цілісної структурованої сукупності взаємопов᾿язаних системних елементів (підсистеми: діагностики/планування потреб кадрового забезпечення; управління добором та службовою карє᾿рою персоналу; оцінювання результатів службової діяльності; адаптації та мотивації персоналу; розвитку HR; кадрового аудиту), що спрямовані на підвищення результативності й ефективності функціонування державної служби загалом та забезпечення умов продуктивної зайнятості, розвитку та благополуччя фахівців у сфері реалізації професійних завдань і функцій держави на засадах компетентнісного підходу. Означені підсистеми знаходяться у відносинах координації, ієрархії та субординації й розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.
У результаті проведених досліджень також було вдосконалено теоретичні засади HRМ на державній службі в контексті: а) уточнення сутності та складу системи HRМ на державній службі; б) ідентифікації складу та змісту механізмів модернізації системи HRМ на державній службі, а саме: інституційно-правового, кадрового, фінансово-економічного, мотиваційного та інформаційно-комунікативного.
У дисертаційній роботі дістали подальшого розвитку:
− понятійно-категорійний апарат у галузі публічного управління та адміністрування завдяки уточненню сутності таких понять як: “управління людськими ресурсами (HRМ) на державній службі” − функціонуюча система, що забезпечує умови продуктивної зайнятості, розвитку та благополуччя фахівців у сфері реалізації професійних завдань і функцій держави, та, яка вибудовується на засадах компетентнісного підходу; “механізми модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні” − цілісна взаємообумовлена сукупність норм, принципів, методів, інструментів та важелів впливу, за допомогою яких створюються умови для набуття нової позитивної якості системи управління людськими ресурсами на державній службі, наближення до максимально можливого рівня її розвиненості;
– структуризація проблем реалізації механізмів модернізації системи HRМ на державній службі в Україні, які систематизовано за відповідними блоками (інституційно-правовий та кадровий, фінансово-економічний, мотиваційний, інформаційно-комунікативний);
− стратегічні вектори модернізації системи HRМ на державній службі в Україні, які аксіологічно пов’язані з позиціонуванням стану реформованої вітчизняної системи державного управління (у тому числі й у повоєнний період) та враховують можливості імплементації прогресивного зарубіжного досвіду в цій сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення та висновки дисертації доведено до рівня конкретних пропозицій, що сприятимуть розробці та практичній реалізації механізмів модернізації системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні (у т.ч. й у повоєнний період).