ІМПЕРІЯ БЕЗ ІМПЕРІАЛІЗМУ: ГАБСБУРЗЬКИЙ ДОСВІД НАДНАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ ЄВРОПИ

von Habsburg-Lotringen, F. V., Khylko, M. (2025). EMPIRE WITHOUT IMPERIALISM: THE HABSBURG EXPERIENCE OF EUROPE’S SUPRANATIONAL UNITY. Politology bulletin(99), 201–222. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.99.201-222

У статті здійснено комплексний історико-політичний та політико-філософський аналіз Габсбурзької імперії як особливого типу наднаціонального політичного порядку, що принципово відрізняється від класичних моделей імперіалізму. Поставлену проблему - можливість політичної єдності без системного примусу та насильницької уніфікації розв’язано шляхом концептуалізації габсбурзького досвіду як форми «імперії без імперіалізму».У ході дослідження обґрунтовано, що династична тяглість і логіка тривалого часу виконували функцію стабілізації багатонаціонального простору, забезпечуючи спадкоємність політичного порядку без необхідності етнокультурної гомогенізації. Показано, що дипломатія шлюбу та система династичних союзів формували ранню модель «м’якої сили», у якій легітимація влади ґрунтувалася на інтеграції та компромісі, а не на завоюванні.Доведено, що політична філософія габсбурзького універсалізму базувалася на інституціоналізованій напрузі між універсальним і партикулярним, де локальні автономії та регіональні специфіки не заперечували імперську єдність, а становили її функціональну основу. Виявлено, що імперський порядок виконував роль механізму стримування міжетнічних конфліктів і політичної фрагментації, навіть попри обмеження радикальних форм національного самовизначення.Розкрито, що габсбурзький космополітизм мав «вкорінений» характер і поєднував наднаціональну лояльність із збереженням локальних ідентичностей, формуючи специфічну центральноєвропейську модель культурної інтеграції. З’ясовано, що розпад імперії у 1918 р. означав кінець політичної форми, але не зникнення її інституційних ідей, які збереглися у вигляді принципів багаторівневого управління, правового плюралізму та політики компромісу.Науковий внесок статті полягає у переосмисленні імперського феномену поза редукцією до насильства та домінування і в обґрунтуванні габсбурзького досвіду як теоретичного ресурсу для аналізу сучасних інтеграційних процесів. Дослідження демонструє, що проблема єдності без примусу залишається відкритою політичною і філософською проблемою ХХІ століття.