Рецепція естетичних принципів Поля Сезанна в художньому дискурсі модерності

Миронюк, О. (2025). Reception of the aesthetic principles of Paul Cézanne in the artistic discourse of modernity. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History, 160(1), 74–78. https://doi.org/10.17721/1728-2640.2024.160.10

Вступ. Розглянуто рецепцію естетичних принципів Поля Сезанна в контексті художнього дискурсу модерності. Особливу увагу приділено його новаторському підходу до трактування простору, форми та кольору, що відіграв ключову роль у становленні модерністських тенденцій у мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст. Естетичні засади Сезанна стали фундаментом для формування нових напрямів, зокрема кубізму, абстракціонізму й експресіонізму, сприяючи еволюції художньої мови в бік суб'єктивізації та формального експерименту. Його прагнення до конструктивного осмислення живопису, зведення природи до геометричних форм і кольорових площин, переозначили самі засади образотворення. Метою пропонованого дослідження є аналіз рецепції естетичних принципів Сезанна, зокрема його концепцій форми, кольору та композиційної організації у широкому контексті модерного мистецтва. Методи. У статті застосовано комплекс методів для аналізу рецепції естетичних принципів Поля Сезанна в художньому дискурсі модерності. Історико-динамічний підхід дає змогу простежити еволюцію його пластичної мови в контексті змін художніх парадигм, а історико-порівняльний метод – зіставити творчість Сезанна з іншими художніми практиками, зокрема європейських і вітчизняних митців. Формально-стилістичний аналіз досліджує вплив Сезанна на нову візуальну логіку та трансформацію в живописі. Іконографічний метод допомагає виявити зміни в інтерпретації традиційних сюжетів і семантики, а саме в пейзажах і натюрмортах. Семіотичний підхід аналізує знакову структуру творів Сезанна, розкриваючи глибинні смислові зв'язки та принципи його художньої мови. Результати. Було розглянуто феномен впливу пластичної мови Поля Сезанна на формотворчі процеси в живописі, зокрема на трансформацію композиційних і кольорово-просторових рішень у творчості Анрі Матісса, Пабло Пікассо, Андре Дерена, а також українських художників – Адальберта Ерделі та Володимира Микити. Простежується, як сезаннівська концепція структурування зображення – через узагальнення форми, геометризацію об'ємів і кольорову конструктивність, стає підґрунтям для нових образних інтерпретацій. Особливу увагу приділено мотиву купальниць як типологічному зразку для вивчення пластичних варіацій і стилістичних метаморфоз. Аналіз здійснено в межах мистецтвознавчого дискурсу, з акцентом на еволюцію художнього бачення, що відбувається в діалозі із сезаннівською парадигмою. Висновки. Дослідження підтвердило, що творчість Поля Сезанна стала підґрунтям для формування модерністської естетики. Його інновації у трактуванні форми, простору й кольору були адаптовані та переосмислені як західноєвропейськими, так і вітчизняними митцями. Сезанн залишив по собі методологічну й естетичну спадщину, що продовжує визначати художні практики.