РОЛЬ ТУРИЗМУ ЯК МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНОГО АКТОРА В ПОСИЛЕННІ ЕКОНОМІЧНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ ТА ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ ЮГОСЛАВІЇ

ПАРФІНЕНКО, А. (2025). THE ROLE OF TOURISM AS AN INTERNATIONAL POLITICAL ACTOR IN STRENGTHENING ECONOMIC NATIONALISM AND THE DISINTEGRATION OF YUGOSLAVIA. Вісник: Міжнародні відносини, 61(2), 32–39. https://doi.org/10.17721/1728-2292.2025/2-61/32-39

Вступ. В Югославії, яка була своєрідним фронтиром “холодної війни”, туризм і політика “відкритих дверей” стали практичним втіленням зовнішньополітичної доктрини неприєднання. Валютні надходження від західного туризму посилили структурні диспропорції в розвитку країни. Вплив туризму на зростання економічного націоналізму в Югославії становить важливу науково-практичну проблему, розкриття якої дозволить концептуалізувати акторність туризму як транснаціональної сили в процесах політичної емансипації адріатичних республік. Методи. В дослідженні використано базові методи міжнародно-політичної науки. Системний підхід дозволив осмислити туризм як чинник міжнародної взаємодії, здатний впливати на стабільність югославської держави. Історико-дескриптивний метод допоміг реконструювати туристичну політику Югославії у контексті її геополітичного становища, а структурно-функціональний аналіз – визначити роль туризму як економічного підґрунтя політичної емансипації Словенії та Хорватії. Результати. Югославська держава була нестабільною політичною конструкцією, обтяженою міжетнічними конфліктами та різновекторною цивілізаційною приналежністю республік. Туризм був важливим інструментом формування наднаціональної ідентичності югославізму та чинником міжнародної взаємодії із Заходом. Візити західних туристів забезпечували притік валюти, що посилювало асиметрії в міжреспубліканських відносинах. Економічне зростання узбережних регіонів, зокрема Хорватії та Словенії, сприяло їхній прозахідній орієнтації та відцентрових тенденцій, що отримали політичне оформлення в період “Хорватської весни” 1971 р. Висновки. В умовах системної конкуренції наддержав політична нестабільність Югославії, зумовлена хорватським протестним рухом, набула міжнародного значення, розглядуючись як чинник, здатний вплинути на баланс сил у біполярній системі. Міжнаціональні суперечки, радикальна децентралізація та зростання суб’єктності республік стали предметом стурбованості американських дипломатичних та розвідувальних структур, які сприймали ці процеси як потенційну загрозу підриву югославської моделі неприєднання та посилення радянської військово-морської присутності в Середземному морі. Туризм у цій конфігурації постав не лише як важливий економічний ресурс, але й як транснаціональний актор, здатний ініціювати політичну динаміку, включно з посиленням економічного націоналізму, етнонаціональної мобілізації та переосмисленням суверенітету.