Державна політика України щодо діяльності православних церков: історичні уроки та концептуалізація розвитку

Копилова М. С. Державна політика України щодо діяльності православних церков: історичні уроки та концептуалізація розвитку : дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25. 00. 01 – теорія та історія державного управління. Київ, 2025. 329 с.

Копилова М. С. Державна політика України щодо діяльності православних церков: історичні уроки та концептуалізація розвитку. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. Навчально-науковий інститут публічного управлння та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2025.
У дисертації обґрунтовано теоретико-методичні засади розвитку державної політики щодо діяльності православних церков та розроблено науково-практичні рекомендації стосовно їх концептуалізації в контексті забезпечення національних інтересів українського народу в царині суспільно- релігійних і державно-церковних відносин.
Проаналізовано взаємозв᾿язок понятійно-категорійного поля суспільно- релігійних відносин і державної політики, що характеризує його роль у тезаурусі наук, та розвинуто понятійно-категорійний апарат у цій сфері за рахунок уточнення сутності таких понять: “державна політика щодо діяльності православних церков”, “релігійна безпека” та “конфесійна війна”. Запропоновано уніфікувати термінологію державної політики в конфесійній сфері, зокрема поняття “право на свободу світогляду та віросповідання” (ст. 35 Конституції України) та “право на свободу совісті” (ЗУ “Про свободу совісті та релігійні організації”).
З᾿ясовано стан розробки проблематики дослідження державної політики щодо діяльності православних церков у науковому дискурсі. Методологічну основу дисертаційної роботи сформовано на основі вивчення, аналізу та систематизації наукових робіт, які структуровано за 5-ма тематичними групами/напрямами: 1) наукові праці з історії православної церкви та її взаємин з державою в період демократичного розвитку України; 2) наукові дослідження, присвячені формуванню та реалізації державно-церковних відносин в Україні; 3) наукові розробки, у яких розглянуто особливості формування державної політики в релігійній сфері, механізми публічного управління в державно- церковних відносинах загалом, а також окремі аспекти взаємодії органів державної влади та церкви, реалізації державної релігійної політики України в контексті національної безпеки; 4) наукові праці, у яких вивчено світовий досвід формування та реалізації державно-церковних відносин; 5) наукові дослідження з історії ППЦ і відносин державних інституцій з цією церквою в ІІ Речі Посполитій. Зазначено, що історичний управлінський досвід у поліконфесійній за складом населення ІІ Речі Посполитій (1918−1939 рр.) було використано для більш детального обґрунтування проблематики формування та розвитку державної політики України щодо діяльності православних церков.
Уточнено теоретичні основи формування державної політики щодо діяльності православних церков та на цій основі ідентифіковано її особливості. Визначено, що державна політика щодо діяльності православних церков – це комплексна діяльність органів державної влади, що формується та реалізується згідно з визначеними цілями, напрямами й принципами, спрямована на підтримку та регулювання комплексу релігійних, соціальних, освітніх і культурних заходів, що здійснюються православними релігійними об’єднаннями, які мають власну організаційну структуру та управлінську ієрархію, в межах чинного законодавства України. З’ясовано сутність та види діяльності православних церков як виду релігійних об’єднань. На цій основі визначено мету, місію, завдання, функції, принципи, моделі державної політики щодо діяльності православних церков і складові елементи її забезпечення (інституційно-правове та ресурсне забезпечення). Уточнено та розширено типізацію моделей державно-церковних відносин в Україні. На цій підставі обґрунтовано особливості, що притамання концептуальним засадам формування державної політики України щодо діяльності православних церков.
Охарактеризовано стан і структуру конфесійно-церковного середовища України як об’єкта державної політики та визначено актуальні виклики в цій сфері. Досліджено, що сучасне конфесійно-церковне середовище в Україні є складною та динамічною системою, що сформувалася на перетині історичних традицій, посттоталітарного релігійного ренесансу та сучасних викликів безпекового й цивілізаційного характеру. Найчисельнішим релігійним напрямом є православ’я, а його основними юрисдикціями – УПЦ та ПЦУ. Трансформаційні зміни в релігійно-церковній сфері в незалежній Україні досліджено з позиції трьох основних етапів: 1) перший етап (1991 р. – 2014 рр.); 2) другий етап (2014 р. – до 24 лютого 2022 р.); 3) третій етап (від 24 лютого 2022 р. – дотепер). Відповідно до кожного етапу розвитку конфесійно- церковного середовища в незалежній Україні ідентифіковано основні проблеми його формування та реалізації, що впливають, насамперед, на державну політику щодо діяльності православних церков і потребують осмислення з позицій державного управління.
Проаналізовано інституційно-правове та ресурсне забезпечення державної політики щодо діяльності православних церков в Україні. Перше розглянуто в контексті двох складових його компонент: інституційної та правової. Обґрунтовано, що інституційне забезпечення у сфері державної політики України щодо православних церков має певну ієрархічність та характеризується багаторівневою та розгалуженою структурою. У свою чергу правове забезпечення державної політики України щодо діяльності православних церков формують міжнародно-правові акти, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти України, рішення КСУ та рішення Європейського суду з прав людини. Зауважено, що реалії сьогодення, насамперед завдання посилити згуртованість суспільства, вимагають подальшого вдосконалення правового забезпечення державної політики України щодо діяльності православних церков. Проведено діагностику ресурсного забезпечення цієї політики держави, яке в роботі розглянуто в контексті таких складових: кадрова, інформаційно-комунікативна, суспільно-мотиваційна, фінансова.
Виявлено проблеми та систематизовано тенденції розвитку державної політики України щодо діяльності православних церков в умовах воєнного стану. Для цього встановлено низку головних суспільних викликів у сфері державної політики України щодо діяльності православних церков, що актуалізувалися під час повномасштабної військової агресії РФ проти України. Аргументовано, що сучасні суспільні виклики у сфері державної політики України щодо діяльності православних церков визначають та формують основні тенденції її розвитку.
Узагальнено напрями та етапи реалізації державної політики ІІ Речі Посполитої щодо православної церкви (з урахуванням поліетнічного та поліконфесійного складу її населення) на основі ґрунтовного аналізу її генези та з’ясовано перспективи використання цього досвіду в Україні. З цією метою проаналізовано особливості правового регулювання у сфері віросповідань як основи юридичного статусу Польської православної церкви в 1918−1939 рр.; розглянуто організаційні засади державної політики щодо діяльності православної церкви в ІІ Речі Посполитій; проведено аналіз державної політики ІІ Речі Посполитої щодо православної церкви на західноукраїнських землях. Підкреслено, що з урахуванням історичних уроків політики ІІ Речі Посполитої щодо ППЦ та її наслідків для двосторонніх відносин державна політика України повинна базуватися на принципах історичної об’єктивності, усебічного забезпечення свободи совісті, дипломатичного діалогу, чому повинні сприяти спільні дослідження українських і польських науковців та комеморативні практики.
Розроблено й обґрунтовано вектори концептуалізації засад розвитку державної політики України щодо діяльності православних церков у контексті забезпечення національних інтересів українського народу у сфері суспільно- релігійних і державно-церковних відносин. Для цього: а) визначено інноваційні вектори реалізації державної політики України щодо діяльності православних церков в умовах цифрового розвитку суспільства; б) уточнено загальні напрями вдосконалення державної політики України щодо діяльності православних церков; в) розроблено та обґрунтовано Концепцію розвитку державної політики України щодо діяльності православних церков.
Концепція розвитку державної політики України щодо діяльності православних церков враховує інтегративну взаємодію інституційно-правового та ресурсного забезпечення державної політики щодо діяльності православних церков, що включає: а) мету, завдання, функції, суб’єктно-об’єктний склад; б) систему принципів розвитку державної політики щодо діяльності православних церков; в) форми, методи й інструментарій розвитку державної політики щодо діяльності православних церков у контексті забезпечення свободи совісті та віросповідання, створення дієвої моделі взаємовідносин держави і православних церков; г) аргументацію основних напрямів провайдингу Концепції. Такий підхід уможливлює створення умов для отримання синергетичного ефекту від реалізації державної політики України щодо діяльності православних церков у контексті забезпечення національних інтересів українського народу у сфері суспільно-релігійних і державно- церковних відносин.