Акцентуаційна варіантність прислівників в українській літературній мові: діахронний вимір

Гнатюк, Л. (2021). Акцентуаційна варіантність прислівників в українській літературній мові: діахронний вимір. Studia Linguistica, (18), 55-69. https://doi.org/10.17721/StudLing2020.18.55-69

У статті досліджено шляхи становлення акцентуаційної варіантності прислівників в українській літературній мові XIX–XXI ст. із увагою до походження та історії функціонування окремих із них. Показано, що сучасне подвійне наголошування в деяких складних прислівниках зумовлене тим, що впродовж століть у східноукраїнському і західноукраїнському варіантах української літературної мови по-різному логічно виокремлювали одну зі складових частин. Звернено увагу на спільні й відмінні риси в західноукраїнському та східноукраїнському варіантах наголошування деяких прислівників, показано, як ці відмінності були зафіксовані в лексикографічних працях XIX ст., в окремих випадках – в акцентованих текстах XVIII ст. і словниках XVII ст. Діалектні форми також відбивають різні етапи процесу виникнення подвійного наголошування в усному мовленні. На прикладі текстів Т. Шевченка було виявлено, що в мовленні поета переважало наголошування прислівників, притаманне його рідному середньонаддніпрянському говору. Розглянуто фіксацію лексикографічними джерелами другої половини XX ст. – початку XXI ст. груп прислівників, які можуть мати наголос і на корені, і на префіксі. Словники XIX ст. засвідчували в цих прислівниках переважно кореневий наголос (лише в окремих випадках – акцент на префіксі на- чи подвійне наголошування). Показано, що відтягування наголосу на префікс має історичне підґрунтя. У словниках XX–XXI ст. не завжди послідовно зафіксована акцентуаційна варіантність деяких прислівників, що відбиває мовну практику певного часу, лінгвістичні уявлення, уподобання, а часом і вагання укладачів орфоепічних і тлумачних словників. Нині є підстави говорити про певну неусталеність наголосу в окремих прислівниках. Доведено, що акцентуаційні варіанти прислівників у сучасній українській літературній мові постали як наслідок тривалого історичного розвитку, де мали місце і взаємодія діалектів, і аналогія.