ІСТОРІОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ДОРОБКУ ГЕРОДОТА, ФУКІДІДА, І КСЕНОФОНТА: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Hryhorak, Y. (2025). HISTORIOSOPHICAL COMPREHENSION OF TOLERANCE IN THE WORKS OF HERODOTUS, THUCYDIDES AND XENOPHON: COMPARATIVE ANALYSIS. Politology bulletin(96), 23–32. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.96.23-32

Стаття присвячена історіософському аналізу концепту релігійної та культурної толерантності в античній історіографії на прикладі творів Геродота, Фукідіда та Ксенофонта. Доведено, що формування уявлень про релігійну та культурну толерантність в античному світі було тісно пов’язане з трансформацією політичних структур, еволюцією філософського мислення та розвитком історіографічної традиції. Через аналіз творів Геродота, Фукідіда та Ксенофонта продемонстровано, що антична історіографія не лише фіксувала події, а й пропонувала моральні та політичні моделі ставлення до «іншого». У текстах Геродота простежується глибока пошана до релігійної різноманітності та ритуальної специфіки інших народів, що відображає ранню форму етнокультурної терпимості.Розкрито, що у Фукідіда поняття толерантності набуває раціонального забарвлення. Його скептичний підхід до релігійних вірувань і зосередженість на логічному аналізі причинно-наслідкових зв’язків в історії створюють підґрунтя для критичного осмислення політичної поведінки та відповідальності. Фукідід формує нову епістемологію історичної науки, де місце божественного витісняється людськими пристрастями, страхом, честолюбством і прагненням до вигоди. Висвітлено, що Ксенофонт надає історії виразного етичного змісту. Через образ доброчесного громадянина та мудрого правителя він розвиває ідею, що релігійність має ґрунтуватися не лише на ритуалі, а на внутрішній моральній поставі. Поняття благочестя, стриманості та корисності для громади формують основу його візії толерантності як елемента громадянського самовиховання і соціальної гармонії. Досліджено взаємозв’язок між античними моделями мислення й сучасними підходами до інклюзивності та «культури скасування».Підкреслено, що в античній історіографії толерантність функціонувала як інструмент культурної пам’яті, що зберігає інші голоси замість їхнього стирання. Такий підхід сприяє не уніфікації, а поглибленню морального діалогу між різними традиціями, підкреслюючи актуальність античного досвіду в контексті сучасних викликів міжкультурного співіснування.