Координаційні сполуки ураніл-іону на основі похідних 1,2,4-триазолу

Для встановлення закономірностей взаємодії ураніл-іону з полідентатними лігандами на основі 1,2,4-триазолів з метою розширення знань про координаційно-хімічну поведінку триазолів та уранілу, а також визначення областей використання досліджуваних сполук, в індивідуальному стані було виділено та вивчено 24 комплекси уранілу з названим типом лігандів. Для синтезу координаційних сполук уранілу було отримано 34 моно-, ди, три- та тетратриазолвмісних ліганди, з яких 31 виділено і описано вперше.
Будова отриманих комплексних сполук і органічних лігандів, а також їх деякі властивості були визначені за допомогою різноманітних фізичних методів дослідження (мультиядерна ЯМР спектроскопія, ІЧ- та електронна спектроскопія, мас-спектрометрія). Молекулярна та кристалічна будова 7 координаційних сполук та 1 органічного ліганду була встановлена методом рентгеноструктурного аналізу. При цьому було показано, що: збільшення кількості триазольних циклів у молекулі ліганду примушує її приймати таку конформацію, яка обумовлює відсутність копланарності площин циклів, що містяться у молекулі - [UO2(H2L9)(DMF)](DMF)3, [UO2(H4L19’)](СH3OH)(H2O) та [UO2(H3L10)](DMF)(H2O)); присутність гідроксиметильної групи у складі ліганду сприяє утворенню біядерних комплексів ([(UO2)2(HL24)2(CH3OH)2](CH3OH)2 та [(UO2)2(H2L25)2](DMF)4); наявність депротонованої карбоксильної групи за рахунок її місткового характеру сприяє утворенню одновимірних координаційних полімерів – {[UO2(HL4’)(H2O)](H2O)}n
Методом ПМР встановлено, що найбільш стабільними у розчині є комплекси з лігандами, що містять у своєму складі гідроксифенільні та карбоксиметильні групи. Наявність амінометильних та гідроксиметильних замісників у триазолах веде до утворення комплексів, які повністю дисоціюють на складові частини у розчині ДМСО, що пояснюється низькою міцністю координаційного зв’язку U-NH2 та U-OH.
На прикладі комплексних сполук з 3-(2-гідроксифеніл)-1,2,4-триазолами показано основні типи координації отриманих лігандів в залежності від природи замісників у 3-му і 5-му положеннях триазольного гетероциклу та числа триазольних циклів у молекулі: три-,тетра- та пентадентатні ліганди утворюють зазвичай моноядерні комплекси. Виключенням є комплекси на основі гідроксиметил-1,2,4-триазолів, що схильні утворювати з ураніл-іоном біядерні комплекси у зв’язку з депротонуванням спиртової групи; для пентадентатних лігандів характерним є утворення нейтральних комплексів, що забезпечується в ряді випадків депротонуванням триазольного гетероциклу; встановлено, що у випадку лігандів, які містять у своєму складі чотири триазольні цикли, донорні атоми одного із замісників у 3-му або 5-му положенні не координуються ураніл-іоном і такі ліганди виступають як пентадентатні, а не як гексадентатні.

Ключові слова : 1,2,4-триазол, ураніл-іон, ЯМР-спектроскопія, флуоресценція, гідроліз, екстракція.

Ващенко О. В. Координаційні сполуки ураніл-іону на основі похідних 1,2,4-триазолу : дис. ... канд. хім. наук : 02.00.01 неорганічна хімія / Ващенко Олександр Віталійович. - Київ, 2017. - 251 с.