Популізм як феномен у сучасному політичному дискурсі

У дисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування феномену популізму у контексті історії, ідеології, технології, аналізу особливостей його застосування у сучасному політичному дискурсі та специфіки його функціонування у політичній системі України.
Обґрунтовано теоретичні засади політичного популізму у контексті сучасного політичного дискурсу, що включають: уточнені дефініції, типи, цілі, передумови, результати, етапи, класифікацію, методи, технології; базові концепти в ідеологіях лібералізму, соціалізму, націоналізму; напрями зменшення негативного впливу політичного популізму під час виборів в Україні, що ґрунтуються на міжнародному досвіді та їх застосування з метою утвердження демократичних цінностей у сфері політичного управління.
Систематизовано й обґрунтовано основні наукові підходи щодо розуміння сутності феномену популізму – світоглядно-ідеологічний, логіко-дискурсивний, поведінково-стильовий, інструментально-мобілізаційний, що сприяло уточненню наступних понять: «політичний популізм», як особливий політичний феномен, який, ґрунтуючись на унікальній комбінації специфічних ознак (політична демагогія, маніпулювання масовою свідомістю та громадською думкою, міфологізація політики, інспіраційне лідерство), одночасно виступає ідеологією, засобом політичної боротьби, механізмом здобуття влади, суспільно-політичним рухом, стилем політичної поведінки або комбінацією вищеозначених аспектів та апелює до інтересів «простого» народу, його страхів, надій, протиставляючи їх інтересам елітарного прошарку суспільства; «політичний дискурс» як складну символічну дійсність, у якій використовується сукупність мовних актів і правил публічної поведінки та політично значущих символів й концептів, що стають критеріями правильності чи неправильності дій у межах певного соціуму і не призводять до політичної комунікації.
Обґрунтовано основні чинники феномену політичного популізму: популістські ідеологеми, покладені в основу діяльності політичних партій; політичний дискурс як спосіб мовної комунікації політичних лідерів, в якому можуть бути застосовані різноманітні маніпулятивні комбінації, зокрема такі як навмисне ухиляння, звернення до емоцій адресата, наявність «логічних помилок», або необґрунтованої екстраполяції, оперування не перевіреними фактами, звернення до почуття страху, орієнтація на національну самоідентифікацію тощо.
Визначено й удосконалено типологізацію запобіжників (політичних, нормативних, правових, освітніх) протидії поширенню феномена політичного популізму, що сприяють подоланню політичної корупції.
З’ясовано, що кожному політичному режиму властивий власний політичний дискурс, який грунтується на відповідній національній ознаці.
Охарактеризовано базові ідеологічні концепти феномену політичного популізму, що ґрунтуються на міжнародному досвіді й етапах його історичного розвитку в ідеологіях лібералізму (на прикладі США і країн Західної Європи), соціалізму (на прикладі Китаю) та націоналізму (на прикладі Великої Британії (Шотландія), Іспанія (Каталонія), Канади (Квебек).

Ключові слова: популізм, політичний популізм, дискурс, політичний дискурс, популістська ідеологія, політичне управління, політичні інститути, політичні маніпуляції, представницька демократія, представницька влада, парламентаризм.

Лукіна Л. В. Популізм як феномен у сучасному політичному дискурсі : дис. ... д-ра філос. : 052 Політологія / Лукіна Людмила Володимирівна. - Київ, 2023. - 211 с.