Примирювальні процедури в господарському судочинстві

Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці господарського процесуального права системних досліджень, в якому комплексно аналізується стан та перспективи правового регулювання примирювальних процедур в господарському судочинстві.
У дисертаційній роботі з використанням новітніх досягнень юридичної науки, аналізу теоретичних засад впровадження примирювальних процедур в Україні з урахуванням відповідної зарубіжної практики, встановлено історичні передумови виникнення та розвитку примирювальних процедур в господарському судочинстві; сформульовано поняття та виокремлено ознаки примирювальних процедур в господарському судочинстві; виокремлено критерії класифікації та здійснено поділ на види примирювальних процедур в господарському судочинстві; встановлено особливості врегулювання спору за участі судді в господарському судочинстві; виявлено тенденції формування та розвитку судової практики щодо процедури врегулювання спору за участі судді; виявлено та розкрито особливості правового регулювання мирової угоди в господарському судочинстві, її укладання та виконання; сформульовано рекомендації щодо удосконалення та розвитку вітчизняного господарського процесуального законодавства за наслідками аналізу зарубіжного досвіду використання примирювальних процедур при врегулюванні економічних спорів; виявлено та узагальнено проблеми правового регулювання примирювальних процедур, запропоновано шляхи їх вирішення; сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, що регулює примирювальні процедури в господарському судочинстві.
З історичної точки зору розвитку інституту примирювальних процедур можна виокремити такі періоди їх виникнення та становлення: античний період (VIII століття до н.е. – кінець V століття н.е.); ранній середньовічний період (початок VI – початок XI століття); середньовічний період (середина XI століття – кінець XV століття); період нового часу (середина XV століття – початок XX століття); новітній період (початок XX століття – теперішній час). На сьогоднішній день можна констатувати активний розвиток інституту примирювальних процедур у XXI столітті по всьому світу та виникнення все нових способів врегулювання спорів як на державному, так і міждержавному рівні.
Обґрунтовано наукову позицію щодо доцільності використання у науковій літературі спільнокореневих термінів для позначення процедур та процесу примирення. Зокрема, наголошено, що у наукових працях дослідниками як синонімічні використовуються такі терміни як: «примирювальні процедури», «примирні процедури» та «примирливі процедури». Автором дослідження запропоновано для позначення процедур та процесу примирення застосування терміну «примирювальні процедури».
Визначено примирювальні процедури (як загальнопроцесуальне та міжгалузеве поняття) як урегульовані нормами процесуального законодавства спеціальні, добровільні способи та механізми взаємодії сторін спору шляхом переговорів за участі та сприяння судді, що реалізуються в межах судочинства під контролем суду, засновані на засадах законності, рівності, конфіденційності та спрямовані на ефективне врегулювання спору мирним шляхом, досягнення спільної згоди, укладення обов’язкової до виконання угоди на взаємоприйнятних та взаємовигідних умовах, закриття провадження у справі.
Доведено, що примирювальні процедури в межах господарського судочинства, мають певні особливі та індивідуально визначені (спеціальнопроцесуальні) ознаки, що доповнюють перелік загальнопроцесуальних ознак, зокрема, такі: особливий предмет господарського спору – обумовлений специфікою правового регулювання господарських правовідносин; особливий суб’єктний склад – примирювальні процедури у господарському судочинстві характеризуються особливим суб’єктним складом його учасників, діяльність яких пов’язана зі здійсненням господарської діяльності, а також специфікою взаємодії між різними учасниками господарських правовідносин; спрямованість на збереження партнерських відносин; спрямованість на досягнення завдань та цілей господарського судочинства – що полягає у сприянні мирному врегулюванню спору між сторонами, зокрема, справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.
Сформульовано і запропоновано визначення поняття примирювальних процедур у господарському судочинстві, як урегульованих нормами господарського процесуального законодавства спеціальних, добровільних способів та механізмів взаємодії сторін господарського спору шляхом переговорів за участі та сприяння судді, що реалізуються в межах господарського судочинства під контролем суду, заснованих на засадах законності, рівності, конфіденційності та спрямованих на ефективне врегулювання спору мирним шляхом, досягнення спільної згоди, укладення обов’язкової до виконання угоди на взаємоприйнятних та взаємовигідних умовах, збереження партнерських відносин, закриття провадження у справі та досягнення цілей господарського судочинства.
Запропоновано визначення класифікації примирювальних процедур як об’єднання окремих способів врегулювання спорів у групи за певними спільними систематизуючими ознаками, що мають істотне значення під час вирішення питання про обрання та застосування певного виду примирювальних процедур задля досягнення конкретної правової мети у процесі вирішення господарського спору.
Обґрунтовано, що примирювальні процедури можна класифікувати за такими чотирма критеріями: джерелом врегулювання (визначення, встановлення), суб’єктним складом, процесом і результатом. Розроблено класифікацію примирювальних процедур за ознакою участі суду та виокремлено такі їх види: 1) судові (мирова угода, врегулювання спору за участю судді); 2) позасудові (посередництво, медіація, переговори); 3) комбіновані – арбітраж-посередництво або «мед-арб» (med-arb), «міні-суд» (mini-trial), приватна судова система (private court system), незалежна експертиза щодо встановлення фактичних обставин справи (neutral expert fact-finding).
Доведено, що основною класифікуючою ознакою для розмежування примирювальних процедур є наявність або відсутність третьої, нейтральної особи, внаслідок чого примирювальні процедури також можна поділяти на: погоджувальні процедури, тобто процедури за участю третьої, незалежної особи (наприклад, медіація, примирення за участю судді); безпосередні процедури – процедури без участі третьої особи (переговори).
Встановлено, що основними принципами інституту врегулювання спору за участю судді є: принцип добровільності участі сторін у процедурі врегулювання спору за участю судді; принцип рівності сторін; принцип конфіденційності; принцип арбітрування. Акцентовано увагу на тому, що принцип арбітрування стимулює сторони до досягнення взаємовигідної угоди і сприяє трансформації відносин. Врегулювання спору за участю судді відрізняється від традиційного судового розгляду тим, що його основна мета полягає в спільному пошуку сторонами взаємовигідних рішень, а не в ухваленні судового рішення на користь однієї сторони. Цей підхід сприяє конструктивному вирішенню спорів і врахуванню інтересів обох сторін.
Запропоновано для цілей господарського судочинства визначення поняття врегулювання спору за участю судді, яким є особлива, самостійна примирювальна процедура, що проводиться за взаємною згодою сторін у межах позовного провадження (з обов’язковим зупиненням провадження на період реалізації процедури та його подальшим поновленням після її завершення) за участю судді в ролі посередника у формі спільних та (або) закритих нарад з метою врегулювання спору, укладення мирової угоди з її подальшим затвердженням ухвалою господарського суду. Доведено, що поняття «врегулювання спору за участю судді» та «медіація» не є тотожними та мають певні, взаємовиключні, ознаки, зокрема, основною ознакою, за якою можна відрізнити ці примирювальні процедури у чинному законодавстві України, є позасудовість медіації та, на противагу цьому, інтегрованість процедури врегулювання спору за участю судді у господарський процес із обов’язковим залученням судді до проведення відповідної примирювальної процедури.
Обґрунтовано, що тенденціями формування та розвитку судової практики щодо процедури врегулювання спору за участі судді в Україні є: 1) зростання кількості звернень до процедури врегулювання спору за участю судді серед учасників судового процесу; 2) зростання ефективності процедури врегулювання спору за участю судді; 3) оптимізація темпоральних меж та удосконалення процедури врегулювання спору за участю судді; 4) посилення ролі судді у процесі примирення сторін; 5) застосування методів та стимулів, що заохочують сторони до активної участі у процесі мирного врегулювання спору; 6) розвиток та удосконалення господарського процесуального законодавства.
Доведено, що мирова угода має дуалістичну (подвійну, бінарну) правову природу та є самостійною примирювальною процедурою в господарському судочинстві, оскільки: встановлюється та регламентується нормами господарського процесуального законодавства; передбачає добровільну участь та взаємодію сторін спору шляхом переговорів; передбачає участь у процесі примирення нейтральної, неупередженої третьої особи (судді); мета спрямована на врегулювання господарського спору мирним шляхом на взаємоприйнятних та взаємовигідних для сторін умовах; встановлює можливість виходу за межі предмету спору; здійснюється в межах господарського судочинства та може бути укладена на будь-якій стадії судового процесу; відповідає принципам здійснення господарського судочинства (законності та рівності); передбачає здійснення судового контролю; виступає формою закріплення результатів примирення (засвідчує досягнуті сторонами домовленості вході примирення) та є обов’язковою до виконання; спрямована на збереження партнерських відносин; спрямована на досягнення завдань та цілей господарського судочинства.
З урахуванням результатів аналізу досвіду провідних зарубіжних країн у сфері правового регулювання та застосування примирювальних процедур при врегулюванні економічних спорів, з метою удосконалення інституту примирювальних процедур в Україні запропоновано рецепіювати в національні правові умови низку інновацій, що засновані на позитивній та ефективній зарубіжній практиці.
В дисертації розроблено і сформульовано комплекс конкретних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання примирювальних процедур в господарському судочинстві України.

Ярош Я. С. Примирювальні процедури в господарському судочинстві: дис. д-ра філософії : 081 Право / наук. кер. В. В. Рєзнікова. Київ, 2024. 292 с.