Параметри
Художня рецепція сміхової культури у творчості Павла Глазового
Дата випуску :
2016
Автор(и) :
Шелестова Юлія Олександрівна
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Семенюк Григорій Фокович
Анотація :
У дисертації уточнено визначення поняття "сміхова культура", яке розуміється як сукупність культурно-психологічних явищ, що описують сприйняття гумористично-сатиричного дискурсу в певній культурі. До універсальних ознак сміхової культури належать опозиційність офіційній культурі й водночас залежність об’єкта перевертання від офіційного дискурсу; "відносна" (а не "абсолютна") свобода сміхових практик; карнавалізація; синкретизм; домінування заперечної функції над стверджувальною, втрата сміхом своєї позитивної складової та посилення негативної. Останнє дає змогу говорити про варіювання сміхової культури в межах усіх видів комічного: від гумору, іронії до сатири й сарказму. Тип образності, притаманний сміховій культурі, втілився в гротескній концепції тіла, образах матеріально-тілесного низу.
Констатовано, що типологічними ознаками української сміхової культури є: пародійний характер, що визначається західноєвропейською карнавальною традицією; тісний зв’язок із бурлескною ідейно-естетичною системою світосприйняття; функціонування у межах парадигми "сміятися – означає не боятися", що пов’язано з деієрархізованим ставленням українців до влади та домінуванням особистої свободи над общинністю.
Схарактеризовано особливості фольклорного жанру народного анекдоту як однієї з найпопулярніших форм української сміхової культури другої половини ХХ ст. В умовах карнавального характеру життя в означений період, активного протистояння сміхової культури офіційній ідеології саме анекдот став тією альтернативною формою, яка перевертала та висміювала систему радянських цінностей. Винятковій популярності анекдоту (особливо в період "відлиги") сприяли такі його жанрові особливості, як анонімність, синкретичність, мобільність у реагуванні на соціокультурні реалії, принцип карнавалізації, ідеологічність, сталість композиції, парадоксальність, лаконізм тощо.
Констатовано, що типологічними ознаками української сміхової культури є: пародійний характер, що визначається західноєвропейською карнавальною традицією; тісний зв’язок із бурлескною ідейно-естетичною системою світосприйняття; функціонування у межах парадигми "сміятися – означає не боятися", що пов’язано з деієрархізованим ставленням українців до влади та домінуванням особистої свободи над общинністю.
Схарактеризовано особливості фольклорного жанру народного анекдоту як однієї з найпопулярніших форм української сміхової культури другої половини ХХ ст. В умовах карнавального характеру життя в означений період, активного протистояння сміхової культури офіційній ідеології саме анекдот став тією альтернативною формою, яка перевертала та висміювала систему радянських цінностей. Винятковій популярності анекдоту (особливо в період "відлиги") сприяли такі його жанрові особливості, як анонімність, синкретичність, мобільність у реагуванні на соціокультурні реалії, принцип карнавалізації, ідеологічність, сталість композиції, парадоксальність, лаконізм тощо.
Бібліографічний опис :
Шелестова Ю. Художня рецепція сміхової культури у творчості Павла Глазового : дис. ... канд. філол. наук : 10.01.01 – українська література / Шелестова Юлія Олександрівна. - Київ, 2016. - 207 с.
Файл(и) :
Вантажиться...
Формат
Adobe PDF
Розмір :
1.57 MB
Контрольна сума:
(MD5):86e850b340ac51f9e519ce7912635071
Ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons CC BY-NC-ND