Конституція як (не) основний закон для влади і суспільства (Про специфіку новітнього конституційного процесу в Україні)

Томенко, Микола

doi:10.17721/2616-9193.2019/12-8/8

Конституція як (не) основний закон для влади і суспільства (Про специфіку новітнього конституційного процесу в Україні)

Тип публікації :

Стаття

Дата випуску :

2019

Автор(и) :

Томенко, Микола

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Мова основного тексту :

Ukrainian

eKNUTSHIR URL :

https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/15366

DOI :

10.17721/2616-9193.2019/12-8/8

Журнал :

Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Державне управління

Випуск :

2(12)

ISSN :

2616-9207

Початкова сторінка :

86

Кінцева сторінка :

95

Цитування :

[APA 7] Томенко, М. (2019). Конституція як (не) основний закон для влади і суспільства (Про специфіку новітнього конституційного процесу в Україні). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Державне управління, (2(12)), 86–95. https://doi.org/10.17721/2616-9193.2019/12-8/8

[ДСТУ] Томенко М. Конституція як (не) основний закон для влади і суспільства (Про специфіку новітнього конституційного процесу в Україні). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Державне управління. 2019. № 2(12). С. 86—95. DOI: 10.17721/2616-9193.2019/12-8/8 (дата звернення: 25.07.2026).

Не зважаючи на те, що українська держава від 28 червня 1996 року живе за власною Конституцією, досі триває наукова дискусія щодо оптимальної моделі Основного закону України. Зокрема, однією з ключових проблем є незалучення фахівців, науковців та конституціоналістів до процесу обговорення змін до Конституції та творення законів, які б відповідали Конституції України. Також слід зазначити, що Основний закон зазвичай зазнавав змін не в процесі еволюції законодавства, а після обрання нового президента. Це можна пов’язувати з тим, що у правовому суспільстві не була сформована з самого початку належна повага до Конституції та необхідності повної адаптації законодавства до неї. Таким чином до сьогодні відсутні конституційні закони, про які прямо йдеться в Основному законі країни. Так досі немає законів, «Про всеукраїнський референдум», «Про місцевий референдум», «Про імперативний мандат», «Про порядок утворення й погашення державного боргу» та законів, що унормовують діяльність парламентської коаліції та опозиції. Також затвердження на рівні Конституції потребує Великий Державний Герб України. Необхідно й внести зміни до Конституції, які чітко регулюватимуть порядок набуття чинності рішеннями, ухваленими на всеукраїнських та місцевих референдумах.
В статті йдеться про те, що в процесі Конституційної реформи Основний закон потребує й певних термінологічних уточнень, як от наприклад «корінні народи».
Визначено щонайменше три напрями новітньої конституційної дискусії, а саме: консервативний, еволюційний та революційний.
Результати дослідження були отримані шляхом застосування наступних методів. Метод порівняння був застосований в процесі вивчення різних редакцій Конституції. Методи аналізу і синтезу
були використані під час розгляду окремих частин Основного закону та визначення його цілісності загалом
Доведено, що революційні ініціативи влади в сенсіі радикальної зміни Конституції не мають фахового обґрунтування та суспільної легітимності.
Запропоновано і взято за основу консервативний та еволюційний підходи, які передбачають важливість, з одного боку - пропагування поваги до Конституції та необхідності її виконання, а з іншого – фахового та суспільно прийнятного підходу до внесення змін у Конституцію.