"Покарання для людей, які пройшли своє чесне життя без жодної плями": євреї-заручники під час Першої світової війни в Російській імперії

Ірчак, І. (2024). "PUNISHMENT FOR PEOPLE WHO HAVE LIVED THEIR HONEST LIVES WITHOUT A SINGLE STAIN": JEWISH HOSTAGES DURING WORLD WAR I IN THE RUSSIAN EMPIRE: DOI: https://doi.org/. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History, 158(1), 40–45. https://doi.org/10.17721/1728-2640.2024.158.6

Вступ. З початком Першої світової війни єврейське населення Російської імперії різними способами засвідчило свою лояльність державі, що викликало схвалення навіть представників тих політичних кіл, серед яких були поширені антисемітські погляди. Проте після перших поразок на фронті верховне головнокомандування стало шукати винних у поразках і негараздах воєнного часу. Такими внутрішніми ворогами були визначені зокрема євреї. У зв’язку з потенційною небезпекою від їхніх можливих дій, поширеним стало взяття заручників з-поміж представників єврейських громад. Метою статті є дослідження практики взяття заручників серед єврейського населення Російської імперії та окупованих царськими військами територій під час Першої світової війни. Результати дослідження цієї проблематики сприятимуть кращому розумінню соціальних і політичних процесів, які відбувалися в Російській імперії під час Першої світової війни, та будуть важливими для вивчення причин спалаху антиєврейського насильства в Україні в період 1918-1921 років.
Методи. В основу дослідження покладено принципи історизму й об'єктивності. Було застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних історичних методів: методи синтезу, індукції та аналізу, а також історико–генетичний і історико–типологічний методи.
Результати. Взяття заручників з-поміж представників єврейських громад почалось у 1914 р., однак тільки у 1915 р. стало офіційно затвердженою практикою. Заручниками обирали заможних і шанованих представників громад, яких утримували в тюрмах або приватних приміщеннях під суворим наглядом. Вони мали відповідати за поведінку євреїв своєї громади та бути страчені у разі викриття шпигунства чи іншої діяльності на користь ворога когось зі своїх одновірців.
Висновки. Виділено три основні райони, де заручництво використовувалось для забезпечення лояльності євреїв до російських військ: Галичина, деякі губернії Царства Польського та частина балтійських губерній імперії. Євреїв-заручників з Галичини відправляли до "внутрішніх" губерній Російської імперії, так само як і більшість заручників з Царства Польського. Водночас, у Балтії така практика не набула значного поширення через перевагу депортацій над взяттям заручників. Відповідно, висилки євреїв із таким статусом до "внутрішніх" губерній майже не здійснювались. З серпня 1915 року заручництво стало децентралізованим заходом, залишаючись, однак, до Лютневої революції 1917 року. Практика взяття заручників викликала значний опір і невдоволення євреїв, а також сприяла поглибленню антисемітських настроїв серед християнського населення Російської імперії.