КООРДИНАЦІЙНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ У БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ: ДОСВІД РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ

YU., M. D. (2024). COORDINATING ROLE OF THE STATE IN FIGHTING CORRUPTION: EXPERIENCE OF DEVELOPED COUNTRIES OF THE WORLD. Social Law(1). https://doi.org/10.32751/2617-5967-2024-01-11

Стаття присвячена дослідженню координаційної ролі держави у боротьбі з корупцією на прикладі розвинених країн світу. Автор підкреслює, що корупція є однією з найгостріших проблем сучасного українського суспільства, яка підриває довіру громадян до державних інститутів, гальмує економічний розвиток та погіршує міжнародний імідж України. Боротьба з корупцією вимагає комплексного підходу та ефективної координації зусиль усіх гілок влади і громадянського суспільства.У статті проаналізовано правову основу координації антикорупційної діяльності в Україні, визначено ключових суб'єктів цього процесу, таких як органи прокуратури, НАБУ, НАЗК та інші. Розкрито основні форми та методи координаційної діяльності держави у сфері протидії корупції. Автор наголошує, що комплексне та системне застосування різних форм і методів координації дозволяє забезпечити узгодженість та ефективність антикорупційних заходів.Особливу увагу приділено вивченню досвіду розвинених країн світу у розбудові ефективних механізмів координації антикорупційної діяльності. Зокрема, розглянуто антикорупційну стратегію США, яка спрямована на профілактику корупції у системі державної служби через регулювання конфлікту інтересів, фінансування політичних кампаній, розкриття інформації про доходи чиновників тощо. Відзначено роль спеціалізованих правоохоронних органів США у забезпеченні дотримання антикорупційного законодавства.Проаналізовано досвід країн ЄС щодо попередження корупції, усунення її причин та активної міжнародної співпраці у цій сфері. Розглянуто різні інституційні моделі координації антикорупційної діяльності – від спеціалізованих антикорупційних органів до міжвідомчих координаційних структур. Підкреслено важливість розробки та реалізації національних антикорупційних стратегій і програм як ключового інструменту координації.Автор наголошує на необхідності залучення громадянського суспільства до формування та моніторингу реалізації антикорупційної політики, що є важливою умовою забезпечення підзвітності влади. Наведено приклади успішної взаємодії державних органів та громадськості у сфері протидії корупції у Франції та Латвії.Констатовано, що попри певний прогрес, Україна все ще стикається з проблемами неузгодженості та недостатньої ефективності антикорупційної діяльності. Тому удосконалення координаційних механізмів на основі кращих світових практик залишається актуальним завданням державної антикорупційної політики. Перспективними напрямками подальших досліджень визначено аналіз ефективності міжвідомчої взаємодії в антикорупційних стратегіях розвинених країн та розробку рекомендацій для України.