Публічна дипломатія в умовах глобалізації

Трофименко М. В. Публічна дипломатія в умовах глобалізації : дис. … д-ра політ. наук : 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку / Трофименко Микола Валерійович. – Київ, 2023. – 511 с.

Розширено межі науково-теоретичного обґрунтування категорійного апарату поняття публічної дипломатії в контексті сучасних політологічних концепцій через його цільове, структурне, мультифункціональне та діяльнісне наповнення. Розмежовано принципові відмінності публічної дипломатії від суміжних понять культурної, громадської, народної, цифрової, «парадипломатії». Наведено авторське трактування сучасного концепту публічної дипломатії, виокремлено її традиційну та новітню модель у відповідь на функціонування глобалізованого середовища міжнародних відносин, розвиток цифрових технологій, розширення чисельності недержавних дипломатичних акторів. Визначено ознаки структурного, системного ряду, середовища та контенту, що відображають кількісні та якісні трансформації політичних акторів публічної дипломатії. Простежено реакцію на глобалізаційні та технологічні виклики, інтенсифікацію процесів міждержавних комунікацій, відзначено тенденцію до розмивання національного суверенітету і потребу узгодженого міждержавного опрацювання спільних проблем. Запропоновано розширення інструментарію публічної дипломатії на основі методів поведінкового менеджменту, введення у науковий обіг та імплементацію в ієрархічну структуру інститутів публічної дипломатії поняття суб’єктів особливої довіри.
Здійснено теоретичне осмислення різних типів акторів публічної дипломатії; каналів комунікацій, механізмів дії та практичної наповненості; змісту, цілей, функціонального призначення; інструментів та критеріїв ефективності. Сформульовано авторську концепцію системи публічної дипломатії, її формування та функціонування. Доведено, що з урахуванням трьох основних вимірів публічної дипломатії та обмеженості впливу її «м’яких» методів, досягнення синергетичного результату від її застосування є незалежним від ступеню інституціоналізації суб’єктів публічної дипломатії за умови достатнього рівня автономії та самоорганізації, відповідності критеріям узгодженості національних ідей та світових пріоритетів, володіння різноманітними каналами комунікацій, збереження високого рівня довіри суспільства, відповідності стратегічним цілям національного розвитку. Диференційовано департаментальний, організаційний, локальний, індивідуальний рівні реалізації публічної дипломатії за сучасними ознаками.
Обґрунтовано систему актуальних цілей та критеріїв ефективності роботи інститутів публічної дипломатії, що потребують перегляду внаслідок розширення числа та різновидів міжнародних акторів, посилення їх дипломатичної присутності із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій та соціальних медіа, розвитку нового міжнародного порядку денного у сфері безпеки, відродження традиційних геополітичних проблем конкуренції за вплив, ресурси, територію, розширення питань регулятивної дипломатії, боротьби із фрагментацією правил і норм регулювання міжнародних відносин шляхом їх систематизації. Визначено концептуальні відмінності у змісті понять «цифрова» та «публічна» дипломатія. Сформульоване визначення понять «твіпломатія», «твіпломат», «фейсбук-дипломатія», «фейсбук-дипломат».
Здійснено компаративний аналіз моделей публічної дипломатії за територіальним розташуванням та визначено загальні ознаки трансформації національних моделей публічної дипломатії в новітньому середовищі. Розглянуто практику використання публічної дипломатії в діяльності міжнародних організацій та обґрунтовано функціональну роль їх моделей на прикладі найбільшого військово-політичного блоку країн (НАТО) та найбільших регіональних інтеграційних об’єднань (ЄС та АСЕАН). Сформовано каркас функціонального впровадження моделей публічної дипломатії на базі опрацювання міжнародного, національного, особистісного аспектів. Досліджено і обґрунтовано дієвість інструментарію моделей публічної дипломатії в умовах глобалізації й поширення цифрових технологій.
Узагальнено практичні аспекти функціонування механізмів публічної дипломатії на прикладі діяльності міжнародних інститутів, національних діаспор, академічних спільнот, що дозволило виокремити структуру та складові напрацьованих механізмів, напрями їх трансформації в умовах глобалізованого середовища та діджиталізованої комунікації. Обґрунтовано зростаючу значущість діяльності національних діаспор, переосмислено їх характеристики як соціальних утворень, в залежності від стратегічного спрямування, виокремлено ознаки функціонування діаспор в якості самостійних політичних акторів. Визначено ключові характеристики успішності обмінів у просторі публічної дипломатії, доведено специфічну роль програм обмінів, професійних, академічних та університетських спільнот у досягненні цілей публічної дипломатії.
Простежено ключові етапи формування та сучасні особливості розвитку публічної дипломатії в Україні, відзначено активізацію цих процесів внаслідок зовнішньої військової агресії. Виявлено основні переваги й недоліки побудови української системи публічної дипломатії, визначено ключових акторів, принципи, критерії та напрями функціонування. Сформульовано концептуальні засади реалізації ідеї застосування почесних (нештатних) консульств як реакції на сучасні глобалізаційні виклики та обмеженість ресурсів для створення дипломатичних представництв. Виокремлено функціональний зміст публічної дипломатії в контексті національної безпеки та концепту «оборонної дипломатії».
Відзначено зростання ролі особистості та її здатності до прояву лідерської поведінки й масштабного використання цифрових технологій підтримки політичних наративів, що відповідають потребам захисту національних інтересів України. Обґрунтовано найбільш дієві методи впливу системи публічної дипломатії в цей період, зокрема яскравий прояв результативності методів поведінкового впливу через діяльність суб’єктів особливої довіри.
Розглянуто можливості активізації діяльності територіальних громад та міст як важливих акторів публічної дипломатії в умовах глобалізації та діджиталізації суспільства. Визначено зміст цільового спрямування міст та громад на забезпечення прозорості управління та залучення фінансових ресурсів від міжнародних інституцій через удосконалення власних стратегій розвитку. Обґрунтовано інструментарій та ефективні механізми впливу в системі локальної публічної дипломатії у довоєнний та воєнний період. Доведено важливу роль закладів вищої освіти та академічних спільнот України, що можуть ефективно впливати на посилення двосторонніх відносин з європейськими країнами та міжнародними організаціями, зокрема в умовах війни, підтримувати локальні громади, виступати амбасадорами територій та міст, трансляторами цінностей громад.
Окреслено перспективи оптимізації українського простору публічної дипломатії та посилення його змістовного наповнення через: розширення мережі акторів публічної дипломатії, посилення міжвідомчої та міжрівневої координації, налагодження моніторингу дієвості та результативності ініціатив просування державних інтересів за кордоном, визначення принципів формування, змістовного наповнення та оптимізації каналів поширення меседжів публічної дипломатії. Запропоновано перспективну модель розвитку публічної дипломатії в Україні, уточнено цільові стратегічні орієнтири розвитку системи публічної дипломатії в специфічних умовах війни та інших типів глобальних загроз національній безпеці країни.