Принцип верховенства права в кримінальному праві

Лисак А.А. Принцип верховенства права в кримінальному праві : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2026. 211 с.

Лисак А.А. Принцип верховенства права в кримінальному праві. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ. - 2026.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню принципу верховенства права у кримінально-правовій площині на теоретичному, нормативному й правозастосовчому рівнях. Виявлено та проаналізовано наукові підходи до змістовного наповнення та способів тлумачення принципу верховенства права. Встановлено, що тлумачення цього принципу не є усталеним та характеризується множинністю підходів. Встановлено, що для кримінального права прийнятним є загальнотеоретичне тлумачення принципу верховенства права з точки зору поелементного підходу як системоутворюючого принципу, до складу якого входять принципи нижчого рангу (підпринципи), зокрема дотримання природних прав людини, справедливість, рівність перед законом, законність, правова визначеність, належне врядування, поділ влади на три гілки, незалежність суду і суддів.
Визначено кримінально-правове значення принципу верховенства права, яке виявляється в таких положеннях: узгодження та відповідність положень КК України нормам Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, а також загальновизнаним міжнародним принципам; відповідність норм КК України рішенням КСУ та практиці ЄСПЛ; визначеність кримінальних правопорушень, а також відповідальності за їх скоєння лише нормами КК України; системне узгодження положень Загальної та Особливої частини КК України; визначення змісту окремих інститутів та субінститутів кримінального права, коли відсутні відповідні нормативні орієнтири.
Проаналізовано систему принципів кримінального права України і встановлено співвідношення між ними і принципом верховенства права. Встановлено, що принцип верховенства права інтегрує решту принципів кримінального права та забезпечує їхню внутрішню єдність, а тому тлумачення верховенства права водночас означає тлумачення й уточнення змісту інших принципів кримінального права.
Досліджено генезис (становлення) принципу верховенства права у кримінальному праві. З’ясовано, що в країнах англосаксонської системи цей принцип утвердився через судовий прецедент, що зумовило динамічний характер кримінального права та підвищену роль судової практики. У романо-германській правовій сім’ї він розвивався через кодифіковані акти. В Україні становлення та розвиток останнього супроводжувалися залежністю від політичних режимів та правових систем держав, у складі яких перебували українські землі. Переважну більшість часу принцип верховенства права ототожнювався із законністю, що зумовило відсутність текстуального закріплення цього принципу в джерелах кримінального права України. Запропоновано текстуально закріпити принцип верховенства права у КК України шляхом внесення змін до ч. 2 ст. 1 цього Кодексу.
Виявлено проблеми щодо реалізації принципу верховенства права у кримінальному праві на правозастосовчому рівні: нестабільність кримінального законодавства, що проявляється у частих і несистемних змінах до КК України; наявність колізій і прогалин; невідповідність структурних елементів КК України один одному; невідповідність КК України Конституції та чинним міжнародним договорам; поверхове чи маніпулятивне використання практики ЄСПЛ; неврегульованість зворотної дії в часі рішень КСУ.
Для формування одноманітної судової практики запропоновано доктринальні та нормативні шляхи вирішення виявлених проблем з приміткою щодо необхідності поєднання цих шляхів. Зауважено, що нормативний шлях має на увазі внесення відповідних змін до КК України та інших актів, а доктринальний шлях – вироблення науково обґрунтованих правил до тлумачення та застосування джерел кримінального права.
Внесено пропозиції щодо застосування сукупності таких правил: в разі наявності протиріччя між приписами КК України та нормами ратифікованих ВРУ міжнародних договорів, застосуванню підлягає норма ратифікованого міжнародного договору; в разі наявності протиріччя між нормами кримінального права, застосуванню підлягає норма, яка ставить суб’єкта кримінального правопорушення в найбільш сприятливе становище; в разі наявності між нормами кримінального права протиріччя, спричинених очевидною помилкою законодавця, коли застосування більш сприятливої для суб’єкта кримінального правопорушення норми ставить під загрозу суспільні інтереси, застосуванню підлягає норма, яка ставить такого суб’єкта в менш сприятливе становище; в разі наявності протиріччя між назвами розділів/статей КК України та їхнім змістом, застосуванню підлягають диспозиції відповідних статей КК України; для усунення прогалин аналогія закону у кримінальному праві допускається у Загальній частині КК України; в разі наявності в диспозиції кримінально-правової норми Особливої частини КК України не достатньо конкретної характеристики складу кримінального правопорушення, і кримінально-правова оцінка діяння не можлива без конкретизації цієї характеристики, оцінка має бути здійснена за найбільш сприятливим для суб’єкта кримінального правопорушення варіантом; якщо в нормі Особливої частини КК України не вказано про охоплення цією статтею інших складів кримінальних правопорушень для наявності кваліфікуючої ознаки «повторно», така ознака не інкримінується суб’єкту; якщо з аналізу діяння особи неможливо однозначно визначити психічне ставлення особи до свого діяння або в разі наявності будь-яких сумнівів, особі має інкримінуватися найбільш м’який вид вини.
Окрему увагу приділено питанню щодо зворотної (ретроспективної) дії в часі рішень КСУ, якими певні кримінально-правові норми визнані неконституційними, до відносин, які виникли до ухвалення таких рішень. Констатовано можливість зворотної дії в часі таких рішень, оскільки внаслідок ухвалення останніх відповідна кримінально-правова норма втрачає свою чинність.
З метою усунення поверхневого, формального та неправильного застосування національними судами практики ЄСПЛ з тлумаченням принципу верховенства права розроблено та запропоновано при застосуванні такої практики керуватися низкою правил, основними з яких є такі: правозастосувачі не повинні автоматично застосовувати практику ЄСПЛ в кожному рішенні; практику ЄСПЛ слід застосовувати, коли вона є обґрунтованою для справи з точки зору засади доцільності; при посиланні на практику ЄСПЛ правозастосувач повинен коротко проаналізувати обставини справи, визначити їх подібність з обставинами власної справи та обґрунтувати подібність, яка обумовлює застосування відповідного висновку ЄСПЛ в конкретній справі; правозастосувач повинен застосовувати практику ЄСПЛ, яка стосується кримінального права; правозастосувач може застосовувати практику ЄСПЛ, сформовану не в кримінальних справах, за умови належного мотивування її релевантності та обґрунтованості в конкретній кримінальній справі; при застосуванні практики ЄСПЛ правозастосувач повинен послатися на назву відповідного рішення, його реєстраційний номер, дату ухвалення, а також на конкретний пункт (пункти) цього рішення, що містять відповідні правові висновки; правозастосувач має право посилатися виключно на ті пункти рішення ЄСПЛ, які містять правову оцінку Суду, а не на виклади чи позиції сторін, наведені у матеріалах справи.
За результатами дисертаційного дослідження підготовлено текст законопроєкту про внесення змін та доповнень до КК України та Конституції, який містить в собі пропозиції, направлені на впровадження основних положень цієї роботи.
Ключові слова: верховенство права, законність, Європейський суд з прав людини, кримінальне право, кримінальне правопорушення, кримінально-правова норма, правове регулювання, правозастосування, принципи кримінального права, тлумачення кримінально-правових норм, кримінальне провадження, Верховний Суд.