Червоний терор в Україні в 1918 – 1921 рр.

У ході дисертаційного дослідження було з’ясовано, що червоний терор в Україні був зумовлений рядом факторів. Одним з головних було прагнення більшовиків підпорядкувати своїй владі Україну. Але розгортання національного руху на українських землях було свідченням того, що зробити це без застосування насильства і терору не передбачалось можливим. Саме масовий терор став основним методом придушення опору в Україні. Звісно, такий терор потребував виправдання з ідеологічної точки зору. В основі комуністичної ідеології лежала ідея класової боротьби як головного рушія історичного процесу. Саме нею більшовики виправдовували необхідність насильства і терору. Терор проти буржуазії вони не вважали злочином, адже в результаті переходу суспільства до соціалізму буржуазія як клас все одно буде ліквідована, а отже терор, на думку ідеологів більшовизму, лише прискорював цей процес. Всі репресивні заходи радянської влади здійснювалися з метою залякування населення, щоб паралізувати його волю. Важливим для комуністичної ідеології стало введення поняття «колективної провини». Більшовики розуміли, що покарання невинних людей справляло набагато сильніший психологічний ефект на населення, ніж покарання винних. Вони також постійно наголошували, що червоний терор є відповіддю на ще більш жорстокий буржуазний терор, проте насправді більшовицький терор почався задовго до відповідних акцій їхніх противників. Більшовики не нехтували розпочинати терор превентивно з метою ліквідації потенційно небезпечних для радянської держави осіб та залякування решти населення. Для реалізації терору були сформовані спеціальні органи розправи – ЧК і революційні трибунали. Попри те, що офіційно червоний терор був проголошений 5 вересня 1918 р., можна констатувати, що в Україні він розпочався фактично одразу після проголошення в ній радянської влади.
Встановлено, що спочатку більшовицький терор мав стихійний характер. Спеціально створені більшовиками репресивні органи такі, як революційні трибунали й надзвичайні комісії, в 1918 р. не стали головними провідниками більшовицького терору в Україні. З цією роллю чудово справлялися самі революційно налаштовані маси. Взявши на озброєння більшовицькі лозунги, червоноармійці, матроси та декласовані елементи втілювали в життя більшовицькуідею про необхідність ліквідації буржуазії як класу. Часто терор був лише прикриттям для пограбувань чи зведення особистих рахунків. Більшовики вдало скористалися реваншистськими настроями населення, спрямувавши їх в необхідне русло – проти своїх противників. Поступово терор почав набувати все більш організованих форм. Велику роль в цьому відігравали новостворені місцеві радянські органи влади, зокрема військово-революційні комітети. За їх допомогою більшовики очолили терор і спрямували його проти своїх противників. Визначено, що одним з важливих засобів для утвердження радянської влади в Україні в 1919 р. став червоний терор. Він використовувався не для покарання за індивідуальні злочини, а був спрямований на масове знищення боєздатних та неблагонадійних елементів противника з метою залякування решти населення. Він застосовувався як для ліквідації політичних опонентів, так і для придушення антибільшовицьких повстань.

Даниленко Р. М. Червоний терор в Україні в 1918 – 1921 рр. : дис. ...канд. іст. наук : 07.00.01 – історія України / Даниленко Роман Михайлович. - Київ, 2016. – 257 с.