ДОСВІД УКРАЇНОК У ТАБОРАХ ГУЛАГУ: ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР ТА ПОВСЯКДЕННІ ПРАКТИКИ ВИЖИВАННЯ

Грищук, О. (2026). ДОСВІД УКРАЇНОК У ТАБОРАХ ГУЛАГУ: ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР ТА ПОВСЯКДЕННІ ПРАКТИКИ ВИЖИВАННЯ. Етнічна історія народів Європи(78), 103–109. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2026.78.12

Актуальність. Масові політичні репресії ХХ століття залишаються одним із ключових травматичних досвідів українського суспільства. Попри численні дослідження системи ГУЛАГу, жіночий досвід, особливо його етнокультурний вимір, досі залишається недостатньо репрезентованим у науковому дискурсі. Домінування узагальнених або чоловічих наративів у вивченні табірної системи призводить до втрати важливих аспектів історичної пам’яті. Аналіз повсякденних практик українок у таборах як способу збереження ідентичності в умовах тотального насильства є актуальним для розуміння механізмів виживання та спротиву в екстремальних умовах тоталітарного режиму. Метою дослідження є аналіз жіночого досвіду перебування українок у таборах ГУЛАГу крізь призму етнокультурної ідентичності та повсякденних практик виживання. Основним завданням є виявлення специфічних етнокультурних проявів, форм солідарності та стратегій збереження людської гідності, які відрізняли досвід українок від загального табірного досвіду. Методи. У дослідженні застосовано комплексний методологічний підхід, що поєднує історико-антропологічний, гендерний та етнокультурний аналіз. Джерельну базу становлять мемуарні джерела та усні свідчення репресованих українок, зібрані в Сахаровському меморіальному центрі, архівні документи Акмолінської області, а також епістолярна спадщина. Використано методи якісного наративного аналізу. У результаті дослідження виявлено, що етнокультурна ідентичність українок у таборах проявлялася через специфічні повсякденні практики: збереження мовної ідентичності, організацію культурних ініціатив (літературні вечори, виконання українських пісень), підтримання національних традицій. Особливу роль відігравала жіноча солідарність, що формувалася як на етнічному ґрунті, так і через спільний досвід материнства та втрат. Виявлено унікальні форми культурного спротиву: передавання творів української літератури з пам’яті, організацію танцювальних майстер-класів, збереження релігійних практик як способу психологічного виживання. Висновки. Жіночий досвід перебування українок у таборах ГУЛАГу характеризується специфічними етнокультурними практиками виживання. Повсякденні практики збереження мови, культурних традицій та релігійності стали ключовими механізмами опору процесам деперсоналізації та деморалізації. Жіноча солідарність, особливо в межах етнічних спільнот, виявилася критично важливою для психологічного виживання. Дослідження демонструє значущість гендерного та етнокультурного підходів для вивчення радянських репресій.