БЕЗПЕКА ТЕРИТОРІЇ В ЗОНІ ВПЛИВУ ВЕЛИКОГО МІСТА: РИЗИКИ, ВРАЗЛИВІСТЬ, НОВІ УПРАВЛІНСЬКІ ПІДХОДИ

DENYSENKO, O. (2015). RESILIENCE OF THE TERRITORY UNDER BIG CITY INFLUENCE: RISKS, VULNERABILITY, NEW MANAGEMENT APPROACHES. Ekonomichna ta Sotsialna Geografiya(73), 76–83. https://doi.org/10.17721/2413-7154/2015.73.76-83

В останній час міжнародні підходи до визначення безпеки території і ключові механізми її досягнення істотно трансформувалися, що відображене у цілях та заходах з їхнього впровадження міжнародних рамкових угод – Хіозької (2005-2015рр.) та Сендайської (2015-2030рр.). В Україні ці підходи на управлінському рівні майже не імплементовані, і лише окремі з них містяться у Концепції управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (2014р.). Водночас змістовного наповнення і осмислення потребують відносно нові для дослідницького та управлінського середовища категорії – вразливості, чутливості території, здатності реагувати на загрози, попередження та пом’якшення ризиків, які займають принципово важливе місце в міжнародній стратегії зниження ризиків. У статті ми пропонуємо аналіз змісту цих категорій та обґрунтовуємо доцільність їх врахування при трансформації управлінського механізму, зокрема при визначенні стратегії на державному та регіональному рівнях. З цією метою ми аналізуємо стан безпеки території в зоні впливу великого міста на прикладі Київської області – одного з найбільш вразливих регіонів в Україні. Виявлені особливості засвідчують достатньо значну диференціацію території в зоні впливу великого міста за рівнем загроз та чутливості, що потребує врахування при запровадженні стратегії зниження ризиків на регіональному та місцевому рівнях. Окремий акцент у статті ми робимо на доцільності приведення у відповідність механізму реалізації державної і регіональної політики у цій сфері до визначених на міжнародному рівні пріоритетів: розширення змістовного наповнення категорії ризику, формування програми заходів зі зниження ризиків з урахуванням вразливості території, посилення регіонального та місцевого рівнів управління, залучення громадськості до управлінського механізму з метою формування більш стійких до загроз і ризиків територій.