Репрезентації простору в культурних теоріях та практиках

Дисертація присвячена дослідженню взаємовизначеності культурних практик та репрезентованих ними просторів як культурологічної проблеми, відповідної сучасним викликам реальності та епістемологічним вимогам. Дослідження розкриває та розвиває позиції «просторового повороту» як одного з «культурних поворотів», який нещодавно актуалізувався у вітчизняній культурологічній теорії та суміжних з нею соціальних дослідженнях.
Актуальність дослідження обумовлена, з одного боку, потенціалом «просторового повороту» в загальному контексті нової, культурологічної парадигми. Винесення на передній план просторового виміру – як такого, що поєднує в собі матеріальну речевість світу, людську тілесність, побудовані середовища, візуальні образи тощо, у їх нерозривному зв’язку з чуттєвістю, повсякденними досвідами проживання й переживання, пізнавальними й організаційними стратегіями тощо – дозволяє синтезувати проблематики сучасних культурних досліджень та відкривати перспективи для їх розвитку з цілком нових спільних позицій, відповідних загалом «присутності», ігнорованою раніше культурологічною інтерпретацією «значень».
Для вітчизняного культурологічного дискурсу, який продовжує пошук своєї ідентичності, цей синтез стає особливо актуальним в контексті російсько-української війни. Вона не лише вимагає від культурологів професійної сенсотворчої активності та включення її в ширші (ціннісні, історичні тощо) контексти, від яких залежить внутрішня консолідація та міжнародна підтримка, але й в своїй тотальності стає неуникною теоретичною проблемою, що спонукає до методологічних переналаштувань. До того ж, тотальні реальності війни та мілітарні впливи на соціокультурну динаміку – питомо просторова проблема, актуалізована російсько-українською війною – загалом залишається набагато менш опрацьованою в критичних соціогуманітарних дискурсах, порівняно, наприклад, з економічною проблематикою.
З іншого боку, не менш важливим є те, що «просторовий поворот» ґрунтується на новому й питомо культурному розумінні просторів – як таких, що не лише матеріально визначають людські практики, але й самі завжди є в різний спосіб означеними продуктами практик. Ця базова концептуальна рамка «просторового повороту», від якою зрештою залежить її генералізуючий й ревізіоністський потенціал, потребує культурологічного уточнення та розвитку.
Об’єктом дослідження є культурні теорії та дослідження просторів в міждисциплінарному полі гуманітарних та соціальних наук другої половини ХХ – початку ХХІ ст.. Предметом – концептуалізації взаємозв’язку культурних практик та репрезентованих ними просторів.
Мета дослідження – проаналізувати способи взаємовизначеності культурних практик та репрезентацій простору та виявити їх потенціал в якості «оптики» культурних досліджень.
Відповідно до характеру предмету дослідження та загальній пізнавальній стратегії культурологічного дискурсу підхід дисертаційного дослідження має трансдисциплінарний характер та спирається на принципи системності та критичної історичності, а також застосовує загальнонаукові методи та принципи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження складає культурологічне опрацювання концепцій тридільного виробництва простору А. Лефевра та диспозитивної єдності дискурсивного й недискурсивного М. Фуко в поєднанні їх з проблематизацією культурних практик репрезентації, закладеною британськими Сultural Studies (Р. Вільямс, С. Голл) та розширеною розвідками візуальної культури, а також з концепцією культури присутності Г. Ґумбрехта.
Дослідження спирається на роботи таких зарубіжних та вітчизняних науковців: Дж. Аріггі, Р. Барта, Ж. Батая, П. Берка, Д. Брахман-Медік, Ю. Бродецької, О. Брюховецької, Г. Бьома, Є. Буцикіної, Е. Вайзмана, П. Вірільо, Д. Вудварда, К. Гінзбурга, Д. Гарві, Д. Грегорі, С. Грема, М. Джея, Ф. Джеймісона, В. Єрмоленка, В. Г. Зебальда, Л. Картрайт й М. Стуркен, М. Карповця, Ф.Кіттлера, Р. Козеллека, Т. Кривошеї, С. Леша, С. Лоу та Д. Лоуренс-Зуніги, М. Мак-Люена, Л. Мамфорда, Н. Мірзоєффа, О. Павлової, В. Приходька та С. Руденка, А.Реквітца, К. Роджерса, Й. Свенбро, П. Сейнт-Амура, Р. Сеннета, Л. Скокової, М. де Серто, П. Слотердайка, Е. Соджі, Ч. Тіллі, А. Тормахової, Дж. Харлі, В. Шивельбуша, О.Шинкаренко та інших.
Наукова новизна роботи полягає у формуванні та історико-культурній конкретизації просторової «оптики», відповідної взаємовизначеності культурних практик та репрезентованих ними просторів, яка синтезує й розширює проблемне поле та радикалізує ревізіоністські вимоги сучасних культурних досліджень; та у визначенні через неї аспектів сучасних трансформацій загалом базового взаємозв’язку просторів з мілітарними технологіями й стратегіями, які демонструються й загалом актуалізуються для культурних досліджень російсько-українською війною.
В межах дослідження розглянуто актуалізацію питомо просторової проблематики матеріальностей, втіленості, присутності як загальну рису культурного повороту та визначеного ним поля досліджень, відзначених пост-герменевтичним скепсисом та виходом за межі метафізичного «значення» (в сенсі позірно самостійного, десоматизованого, загалом дематеріалізованого та духовного означуваного) та його інтерпретації (надання та ідентифікації). Та, з іншого боку, виявлено задану цим зрушенням основу культурологічної реконцептуалізації просторової проблематики – виявлення того, що уся множина людських практик, яка складає культурний спосіб життя, не лише завжди обтяжена цим матеріальним виміром, але й у різні способи, від формування образів до самого по собі використання, надає йому значення, або ж репрезентує. Загальну сутність практик репрезентації узагальнено як надання надлишку присутності.
Визначено базові засади французьких просторових теорій 1970-х років (А.Лефевр, М. Фуко, М. де Серто), які стимулювали безпосередньо «просторовий поворот»: з одного боку, актуалізацію та критику нерозривного зв’язку продукування просторів, знання та влади в різних масштабах, притаманного модерній ситуації, та, з іншого боку, виявлення альтернативних життєдосвідних просторів, конструйованих в тотальному та питомо означеному проживанні-переживанні; а також вимогу в просторових історіях. В культурологічному опрацюванні теорії виробництва реально-уявних просторів А. Лефевра надано визначення просторів як в основі своїй матеріальних матриць (одночасно відбитків й зразків) практик, різним чином спродукованих і в різній пропорції реально-уявних. Визначено, що в невід’ємному практичному стосунку людини з простором репрезентуються, в різний спосіб отримують надлишок присутності, обидві сторони. Узагальнено три взаємозалежні в своїх історичних трансформаціях типи таких матриць, які складають конкретизовану й використану дослідженням просторову «оптику»: «репрезентативний простір», «простір репрезентації» та «репрезентація простору».
Через звернення до показових в своїй недиференційованості премодерних умов визначено «репрезентативний простір», як базову матрицю тіла з його чуттєвими орієнтаціями, першочергово тактильними, що погранично уособлює власну й навколишню матеріальну протяжність, та проаналізовано його культурогенетичний стосунок з позірно профанними практиками поїдання. На прикладі тілесно реалізованої емпірико-метафізичної або реально-уявної співпричетності людей та світу в ритуально-профанному поїданні уточнено загальну практико-просторову проблему «репрезентації» як синтетичного надання фізичній присутності надлишку та присутності метафізичному надлишку.
Визначено специфіку реально-уявних «просторів репрезентації» як побудованих і в широкому сенсі матеріально втілених матриць, в стосунках з якими в монументальний спосіб реалізовується та організовується «надлюдська» (колективно-метафізична) співпричетність. Синтетичну культурно-організаційну роль просторової монументальності, явну та центральну в премодерних контекстах, розглянуто як «зворушливість» у вимірах питомо ритуального будівництва та візуальних стосунків з монументом. А також, підкреслено засадничі монументальні аспекти медіа та практик писемності, першочергово та певною мірою навіть в ранньомодерну добу невідповідних проблемі «комунікації значень». Та, з іншого боку, розглянуто поза-герменевтичну іконічність ранніх форми писемності як джерело становлення диференційованих від самої матеріальної протяжності, візуальних й об’єктивуючих матриць «репрезентацій простору», домінантних та визначальних в модерній ситуації.
Окреслено комплексну генетичну роль просторів міста в стимулюванні, організації та означенні «внутрішньої» концентрації й диференціації засобів і ресурсів та «зовнішнього» просторового порядку. Розглянуто та конкретизовано цю роль через синтез практиками архітектури (виробничими та «споживчими» стосунками з просторами міста) космологічно-планувальних «репрезентацій простору» та «просторів репрезентації». Розглянуто премодерні варіації домінування принципів тілесності, або ж втіленості, та монументальності в організації реально-уявних просторів міста (давньогрецького полісу, імперського Риму, середньовічного християнського міста) та обумовлених ними географій/космологій.
Проаналізовано специфіку «репрезентацій простору» в вузькому сенсі – які набувають центрального значення в модерній ситуації, технологічно інструменталізуючись та визначаючи як просторовий порядок, так і раціональний світогляд – як картографічних матриць. Загальний, картографічний принцип репрезентації простору – хоч і специфічного, але саме простору – полягає в тому, що вона є «плівкою» (з пафосом прозорості, але й обумовленою матеріальністю свого медіа), яка, відкриваючи до оперування та організовуючи матеріальну протяжність, об’єктивує її з позицій знання та влади, але й одночасно проявляє її з фону та оформлює її організаційну силу, надає надлишок присутності.
Розглянуто взаємозалежність ранньомодерного розвитку та соціокультурного впливу репрезентацій простору з просторовими стратегіями організації: окреслено виміри становлення державної територіальної суверенності та європейської капіталістичної світ-економіки (загалом територіалізму та капіталізму); підкреслено центральну модернізаційну роль мілітарних стратегій в/завдяки реалізації планометричних репрезентацій, які визначилися першочергово мілітарною проблематизацію міських просторів в умовах ранньомодерних осадних війн. На цій основі конкретизовано планоментричну сутність «репрезентацій простору» як таких, що роблять однопорядним, взаємопроникним та абстрактним те, яким простір «є» (у візуальному рамкуванні емпіричних даних та стратегічних вимог), і те, яким він запланований та зрештою стає в реальності.
Проаналізовано мілітарні виміри урбанізму як дизайну фізично-ментального простору міста: опосередковане владними стратегіями та територіальним «ефектом бумерангу», мілітаристське перепланування міст, притаманне ХІХ-ХХ ст.; та актуалізований в пізньомодерних умовах безпосередній воєнний «дизайн через руйнування», в вузькому сенсі пов’язаний з операційною реорганізацією міських просторів бойових дій, а в широкому сенсі з експлікацією міських життєсвітів задля їх руйнування та в самому знищенні, найбільш явно представленою тотальною «повітряною війною».
Розглянуто історичну динаміку мілітарного конструювання автономного й домінантного «режиму бачення», першочергово в медіатизованому «погляді згори», пов’язаному з аеророзвідкою та картографією. Проаналізовано його пізньомодерну дедиференціацію з досвідами присутності, як специфічну реактуалізацію «репрезентативного простору», проявлену та стимульовану технологіями БПЛА (або точніше remoted-pilot aircrafts). В цьому контексті визначено виміри: (1) «увиднення» як специфічного і загалом травмуючого досвіду візуальної гетеротопної присутності, проживання-переживання, в стосунку з самою діджитальною оптичною репрезентацією; (2) медіатизованої інкорпорації «погляду згори», раніше автономізованого мілітарним порядком репрезентацій простору, в повнотілу та геоінтимну присутність репрезентативного простору тіла.
Запропонований підхід та матеріали дисертаційного дослідження можуть застосовуватися в різних галузях соціогуманітарного знання, використовуватися в навчальному процесі за спеціальністю «Культурологія» в курсах з теорії та історії культури, філософії культури, культурної антропології, соціології культури, тощо.

Фанагей Р.Д. Репрезентації простору в культурних теоріях та практиках : дис. … доктора філософії : 034 Культурологія / наук. кер. В.І. Панченко. Київ, 2025. 200 с.