Медіація як спосіб вирішення цивільно-правових спорів

На підставі проведеного дослідження було обґрунтовано доцільність запровадження медіації як способу вирішення цивільно-правових спорів в Україні, а також надано рекомендації щодо змісту правового регулювання у сфері медіації та заходів, застосування яких є важливою умовою ефективної підтримки розвитку цієї процедури. Відповідно до мети та завдань дослідження, на підставі аналізу науково-теоретичних положень, нормативно-правових джерел та матеріалів судової практики були сформульовані такі висновки і пропозиції:
1. Медіація – це альтернативний метод вирішення спорів, у межах якого сторони на добровільних засадах беруть участь у переговорах і, з допомогою незалежної та неупередженої третьої особи (медіатора), намагаються віднайди взаємовигідне вирішення спору між ними. Медіація є самостійним альтернативним методом вирішення спорів, а її зміст не збігається із змістом таких процедур, як арбітраж, примирювальна процедура (консиліація) та переговори.
2. Принципи медіації слід розділяти на: 1) загальноправові принципи (соціальна справедливість, законність, невід’ємність природних прав людини); 2) міжгалузеві принципи (рівність сторін, диспозитивність, належність і допустимість доказів); 3) спеціальні принципи (добровільність, конфіденційність, незалежність та неупередженість медіатора). Однак, саме спеціальними принципами зумовлена специфіка медіації, завдяки якій цю процедуру можна відмежувати від інших альтернативних способів вирішення спорів.
3. Основним критерієм для поділу медіації на різні моделі має бути формальний зв’язок цієї процедури із судовим процесом. З огляду на це, слід виокремити три основні моделі медіації: приватна (позасудова) медіація, яка характеризується повною незалежністю від процесу розгляду спору судом; присудова медіація, для якої притаманною є певна координація із судовим процесом, але відмежування процедури медіації від суду як інституції; судова медіація (медіація у межах судового процесу), для якої притаманним є локальний і персональний зв’язок із судом і подіями, що відбуваються під час розгляду справи судом.
Залежно від меж втручання медіатора у комінукативний процес між сторонами, процедуру медіації прийнято поділяти на два типи: стимулятивну (facilitative mediation) та оціночну (evaluative mediation). Стимулятивний тип медіації передбачає, що медіатор, під час виконання своїх функцій, повинен допомагати сторонам у пошуках взаємовигідного вирішення спору шляхом стимулювання процесу обміну інформацією. За умовами оціночного типу медіації, медіатора потрібно наділяти більш широким колом повноважень, і, зокрема, правом висловлювати думку щодо правової позиції сторін та пропонувати сторонам власні варіанти вирішення спору. З огляду на іноземний досвід у сфері використання різних підходів до обсягу повноважень медіатора під час розробки відповідного правового регулювання, вважаємо, що виправданим є закріплення на законодавчому рівні в Україні можливості застосування медіатором (за згодою сторін) технік як стимулятивного, так і оціночного типу медіації.

Ключові слова: медіація, законодавство, переговори, цивільно-правові спори, медіатор, принципи медіації.

Поліщук М. Я. Медіація як спосіб вирішення цивільно-правових спорів : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Поліщук Марія Ярославівна. - Київ, 2017. - 225 с.