Лінгвотектоніка візуального образу в "Метаморфозах" Овідія: структурно-семантичний вимір латинської екфрази

Кощій, О. (2026). Лінгвотектоніка візуального образу в "Метаморфозах" Овідія: структурно-семантичний вимір латинської екфрази. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 52–60. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.8

Вступ. Взаємодія вербального та візуального кодів в античній культурі базується на принципі ut pictura poesis та риторичних механізмах енаргії та гіпотипози. Поема Овідія "Метаморфози" постає унікальним синтезом епічного задуму та візуальної насиченості, де фіксація моментів трансформації є ключовим буттєвим принципом. Актуальність дослідження зумовлена "візуальним поворотом" у сучасній гуманітаристиці та необхідністю вивчення власне лінгвістичного фундаменту екфрази. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі лінгвотектоніки візуального образу в поемі через виявлення структурно-семантичної специфіки латинської екфрази.
Методи. Методологія роботи базується на синтезі інструментарію класичної філології та теорії інтермедіальності. У дослідженні застосовано герменевтико-філологічний аналіз оригіналу, структурно-семантичний аналіз лексичних полів візуальності, а також морфо-синтаксичний аналіз для вивчення імітації пластики й динаміки образу.
Результати. Встановлено, що артефактна екфраза в Овідія є процесуальною, оскільки вона фокусується на самому акті творення образу. Виокремлено три рівні маркерів: номінацію, дескрипцію та орієнтацію. Номінаційні маркери (формули з erat, імена деміургів, флористичне обрамлення) виконують функцію текстової "рамки", що відокремлює візуальний простір від наративу. Дескриптивні засоби включають вербалізацію світла, кольору та фактури, де розгалужена система лексем на позначення сяйва створює ефект люмінесценції. Рівень орієнтації реалізується через просторові вказівки (hac, illic, medius) та градацію епітетів, що моделюють тривимірну архітектоніку об'єкта. З'ясовано, що використання praesens historicum та participium praesentis activi нівелює розрив між статикою матеріалу та динамікою події. Прагматичний аспект забезпечується використанням coniunctivus potentialis, що стирає межу між текстом і реципієнтом. Доведено, що синтаксична іконічність (гіпербатон) дзеркально відтворює фізичну форму артефакту безпосередньо в структурі речення.
Висновки. Дослідження підтверджує, що лінгвотектоніка візуального образу в Овідія є складною системою "архітектурного" конструювання простору, де мовні одиниці виконують функцію "будівельних блоків" образу. Автор не просто копіює об'єкт, а реконструює процес його генезису через лексику творення та концепт argumentum. Основними висновками є обґрунтування прагматичної орієнтованості екфрази та здатності синтаксису моделювати пластику візуального простору.