Гуманітарна політика України як чинник протистояння інформаційній агресії Російської Федерації

Присяжнюк С. В. Гуманітарна політика України як чинник протистояння інформаційній агресії Російської Федерації : дис. ... доктора філософії : 052 Політологія. Київ, 2025. 222 с.

Присяжнюк С. В. «Гуманітарна політика України як чинник протистояння інформаційній агресії Російської Федерації». – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі 05 «Соціальні та поведінкові науки» за спеціальністю 052 «Політологія». – Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ, 2025.
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному політологічному аналізу проблематики реалізації гуманітарної політики, визначення її ролі і місця у системі забезпечення інформаційної безпеки України та обґрунтування перспективних шляхів удосконалення існуючої системи гуманітарної політики України у контексті протистояння інформаційній агресії Російської Федерації (далі – РФ).
У першому розділі здійснено аналітичний огляд сучасної наукової літератури з тематики дослідження, виокремлено й узагальнено три підходи до визначення поняття «гуманітарна політика» – інституційний, національний та глобальний. У межах цього розділу сформульовано авторське трактування сутності й змісту гуманітарної політики України як чинника протистояння інформаційній агресії РФ та зазначено принципи й політико-правові засади її реалізації. Визначено, що реалізація державної гуманітарної політики здійснюється не тільки державними органами, але й громадянським суспільством через діяльність громадських організацій. У цьому контексті гуманітарна політика має бути орієнтована на консолідацію потенціалу держави та громадськості у забезпеченні інформаційної безпеки як на індивідуальному, так і на загальносуспільному рівні.
Другий розділ присвячений дослідженню організаційно-функціонального інструментарію формування гуманітарної політики, який охоплює комплекс державних механізмів та інституцій, спрямованих на захист національної ідентичності та інформаційної безпеки. Також у цьому розділі встановлено, що одним з найбільш ефективних інструментів для впровадження гуманітарної політики є система стратегічних комунікацій, яка дозволяє органам державної влади реалізовувати комплексну комунікаційну стратегію через створення стратегічних наративів. Запропоновано авторське бачення послідовності виявлення та реагування на інформаційні загрози державній гуманітарній політиці, що включає наступні етапи: моніторинг, прийняття рішення, кризове планування, наративізація гуманітарної політики, комунікація, вихід із кризи, оцінювання ефективності. З’ясовано специфіку реалізації гуманітарної політики у секторі безпеки і оборони України яка полягає в поєднанні інформаційної, освітньої та культурної діяльності з оборонними стратегіями для зміцнення національної стійкості та протидії гібридним загрозам. Впровадження гуманітарної політики в рамках національної безпеки та оборони вимагає від України злагодженої роботи державних інституцій, адаптації управлінських рішень до умов воєнного часу, активного діалогу з міжнародними організаціями, захисту української ідентичності, принципів демократії, соціальної справедливості та прав людини.
У третьому розділі дисертації обґрунтовано особливості підходів до формування громадянської ідентичності як пріоритетного завдання гуманітарної політики в умовах воєнного часу. Підкреслено, що з початком повномасштабної збройної агресії РФ проти України важливою умовою формування громадянської ідентичності як пріоритетного завдання гуманітарної політики стало підвищення гуманітарної стійкості суспільства і держави. Також у цьому розділі дисертації автор дійшов до висновку, що створення умов для активної участі громадян у політичному процесі є ключовим елементом у вирішенні проблеми громадянської ідентичності. У систематизованій формі подано засадничі характеристики планування заходів реалізації гуманітарної політики як чинника протидії сучасним і майбутнім інформаційним загрозам РФ. Інтегральним результатом цього розділу є запропоновані автором рекомендації із удосконалення механізму оперативного реагування та прогнозування загроз як чинника протидії сучасним та майбутнім інформаційним загрозам РФ, а також рекомендації щодо підвищення ефективності планування заходів реалізації гуманітарної політики України.
Вперше у межах української політичної науки узагальнено основні підходи до визначення поняття «гуманітарна політика» та сформульовано авторське трактування сутності та змісту гуманітарної політики України як чинника протистояння інформаційній агресії РФ.
Окреслено засадничі характеристики планування заходів реалізації гуманітарної політики як чинника протидії сучасним і майбутнім інформаційним загрозам РФ, які включають: розробку довгострокових комунікативних стратегій, розвиток власних інформаційних платформ та технологічних рішень для ідентифікації, створення ефективних котрнаративів та нейтралізації загроз інформаційних впливів ворога; забезпечення інституційної координації між державними інститутами, медіа, громадянським суспільством та міжнародними партнерами для комплексного протистояння інформаційним викликам; створення системи моніторингу, аналізу і оперативного реагування на інформаційні загрози з боку РФ та їх прогнозування; запровадження активних освітніх програм, спрямованих на розвиток критичного мислення та медіа грамотності; інтеграція у світові ініціативи з інформаційної безпеки та гуманітарної стійкості, враховуючи передовий досвід країн НАТО та ЄС.
Уточнено політико-правові засади реалізації державної гуманітарної політики України під час воєнного протистояння з РФ, які включають низку ключових принципів та механізмів, спрямованих на посилення інформаційної безпеки й захисту прав громадян, основними елементи яких є: удосконалення законодавчої бази держави у сфері інформаційної політики щодо захисту національних інтересів у гуманітарній сфері, зокрема впровадження, у рамках Закону України «Про національну безпеку України», заходів протидії кібератакам та дезінформації; поглиблення державної політики щодо захисту української мови, культури та історичної пам’яті, підтримку української кінематографії, літератури та мистецтва, що є важливим для зміцнення національної свідомості та опору російській культурній експансії; впровадження програм для поширення достовірної інформації, активне використання цифрових платформ для боротьби з фейками та пропагандою РФ; адаптація українського законодавства до міжнародних стандартів гуманітарного права для захисту громадян в умовах окупації та воєнних дій.
Уточнено, що організаційно-функціональний інструментарій формування гуманітарної політики як чинника протидії інформаційній агресії РФ включає низку державних механізмів та інституцій, зокрема: інформаційної безпеки, здатної блокувати та обмежувати доступ до російських пропагандистських ресурсів та використовувати стратегічні комунікації для поширення національних наративів перед потенційними впливами з боку агресора; освітні та культурні програми з патріотичного виховання, спрямовані на зміцнення національної свідомості; гуманітарна стійкість – здатність органів державної влади та громадянського суспільства чинити спротив інформаційній агресії у гуманітарній сфері та забезпечувати виживання держави в кризових умовах; координація діяльності таких державних інститутів як Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення у формуванні стратегії у сфері культури та медіа.
Набуло подальшого розвитку положення про специфіку реалізації гуманітарної політики у секторі безпеки і оборони України, перспективні механізми якої включають: посилення ідейно-патріотичної складової в освітній програмах підготовки військових фахівців у вищих військових навчальних закладах та військових підрозділах закладів вищої освіти України; проведення тренінгів з інформаційної грамотності та протидії інформаційно-психологічним операціям ворога для представників сил оборони України; використання культурних заходів для зміцнення солідарності серед населення та підвищення морального духу в армії; розробка програм психологічної реабілітації для військових, ветеранів, їхніх сімей, забезпечення їх соціальних гарантій.
Набуло подальшого розвитку положення про особливості підходів до формування громадянської ідентичності як пріоритетного завдання гуманітарної політики в умовах воєнного часу, які полягають у концентрації національної гуманітарної політики на таких ключових аспектах: посилення ціннісно-ідеологічного підґрунтя в утвердженні української національної ідентичності як базового елемента громадянської свідомості; посилення інституційної й інформаційно-комунікаційної спроможності держави у протидії деструктивним інформаційним впливам російської пропаганди; підтримка військових і волонтерів як моделей громадянської відповідальності: просування образу захисника як символу громадянського обов’язку та національної гідності; захист національних символів, мови, культури та історичної спадщини як основних елементів ідентичності, що об’єднують суспільство.