ІНТЕГРАЦІЯ ПРИНЦИПІВ ЦИРКУЛЯРНОЇ ЕКОНОМІКИ Й РЕЗИЛІЄНТНОСТІ У ДЕРЖАВНУ АНТИКРИЗОВУ ПОЛІТИКУ ТА КОРПОРАТИВНІ СТРАТЕГІЇ

ОЛІЙНИК, Я., КУЧЕРЯВА, М., ЗІНЧЕНКО, А., ТИЩЕНКО, В., ВОРОБЕЙ, С. (2026). INTEGRATION OF CIRCULAR ECONOMY AND RESILIENCE PRINCIPLES INTO STATE ANTI-CRISIS POLICY AND CORPORATE STRATEGIES. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка(1), 67–76. https://doi.org/10.17721/1728-2667.2026/228-1/8

В с т у п . Сучасні глобальні виклики – від кліматичних змін до воєнних конфліктів – полягають в актуалізації пошуку нових економічних моделей, здатних поєднувати завдання сталого розвитку та підвищення резилієнтності суспільств і економік. Метою дослідження є систематизація теоретичних підходів до формування нових економічних моделей сталого розвитку та резилієнтності, визначення їхнього потенціалу для зміцнення економічної безпеки держави й підприємств, а також обґрунтування можливостей інтеграції принципів циркулярної економіки та резилієнтності у державну антикризову політику й корпоративні стратегії на прикладі України. У центрі наукової гіпотези роботи – припущення, що поширення практик сталого резилієнтного розвитку серед українських підприємств безпосередньо впливає на економічну безпеку держави, формуючи її здатність протистояти воєнним і глобальним ризикам.
М е т о д и . Методи налізу та синтезу, узагальнення; метод структурно-функціонального аналізу; графічний і табличний методи.
Р е з у л ь т а т и . У процесі дослідження проведено типологізацію нових економічних моделей (зеленої, циркулярної, ощадливої, солідарної, креативної тощо), проаналізовано їхній потенціал у забезпеченні стійкості й економічного відновлення після криз. Особливу увагу приділено еволюції принципів циркулярної економіки (від 3R до 10R), що розглядаються як інституційна основа для посилення антикризового регулювання та довгострокової економічної безпеки. Емпіричний блок дослідження побудовано на аналізі практик сталого розвитку 22 найбільших українських підприємств із шести галузей, які демонструють високу адаптивність у період війни. Серед поширених практик – підтримка співробітників, громад, допомога Збройним силам України, а також екологічна модернізація виробництва. На цій основі виокремлено ключові компоненти сталого розвитку, що безпосередньо впливають на економічну безпеку держави, та запропоновано індикатори оцінювання внеску бізнесу у забезпечення стійкості.
В и с н о в к и . Результати підтвердили наукову гіпотезу: практики сталого розвитку в умовах війни зміцнюють економічну безпеку держави та формують основу для інклюзивного післякризового відновлення. Робота поєднує систематизацію теоретичних моделей із прикладним аналізом корпоративних стратегій, що забезпечує її наукову новизну та практичну значущість. Перспективи подальших досліджень пов'язано з розробленням інтегральних методик оцінювання стійкості економіки, цифровою підтримкою циркулярних практик і гармонізацією українських стандартів сталого розвитку з європейськими.