Однорівнева структура корпоративного управління

Серт О. В. Однорівнева структура корпоративного управління : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2026. 296 с.

Серт О.В. «Однорівнева структура корпоративного управління» – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 08 – «Право» за спеціальністю 081 – «Право». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025.
Дисертація присвячена комплексному аналізу правової природи однорівневої структури корпоративного управління, порядку її обрання та функціонування в Україні.
Актуальність дослідження зумовлена гармонізацією національного права із acquis communautaire, удосконаленням корпоративного управління в Україні та посиленням відповідальності за правопорушення у сфері корпоративних відносин.
Метою дослідження є формування цілісної та науково обґрунтованої правової концепції однорівневої структури, висвітлення сучасного стану правового регулювання порядку та умов її обрання у корпораціях, розроблення пропозицій щодо належного нормативно-правового забезпечення її функціонування.
Об’єктом дослідження виступають господарські відносини, що виникають у корпорації у зв’язку із обранням однорівневої структури, а предметом дослідження є однорівнева структура корпоративного управління.
Методологічною основою проведеного дослідження є поєднання філософських, загальнонаукових, спеціальних міждисциплінарних методів пізнання та спеціальних методів, що використовуються у юридичній науці.
Доведено, що національна правова модель однорівневої структури була запроваджена шляхом запозичення європейських норм і не є результатом внутрішнього еволюційного розвитку українського корпоративного права. Окремо розглянуто проблематику такого запозичення без відповідної внутрішньої еволюції правових підходів.
Аргументовано, що чинне законодавство містить значні необґрунтовані обмеження для обрання однорівневої структури у багатьох корпораціях. Доведено доцільність надання права усім корпораціям вільного вибору однорівневої структури як альтернативи дворівневій без встановлення будь-яких обмежень, за умови запровадження у тих корпораціях, у яких законодавством передбачено обов’язкове створення наглядової ради, мінімальних стандартів незалежності ради директорів. Аргументовано необхідність запровадження в Україні комбінової структури корпоративного управління як альтернативи однорівневій та дворівневій для мікро-, малих та середніх корпорацій.
Обґрунтовано необхідність запровадження в Україні альтернативної моделі функціонування інвестиційних фондів – інвестиційна корпорація, у якій формуватиметься колегіальний орган управління та контролю «рада директорів».
Вперше розроблено науково обґрунтовану концепцію примусової однорівневої структури корпоративного управління як структурного засобу захисту конкуренції.
У дослідженні обґрунтовано необхідність запровадження в Україні обов’язку затвердження радою директорів тих корпорацій, у яких уже є обов’язковим створення комітетів з аудиту, призначень та винагороди, Декларації реагування на кібератаки, необхідність запровадження в Україні обов’язку формування у них комітету ради директорів з управління даними та кібербезпекою. Обґрунтовано необхідність запровадження в Україні правового регулювання порядку обрання до складу ради директорів робота-директора (ШІ-директора) та незалежного невиконавчого директора-наглядача, утворення самокерованої ради директорів, у якій функції її членів виконуватимуться штучним інтелектом.
Автором запропоновано альтернативний спосіб формування складу ради директорів в Україні за допомогою механізму кооптації (co-option), обґрунтовано необхідність запровадження в Україні механізмів Malus (скасувати невиплачене) та Clawback (повернути назад вже виплачене) у політиці винагород директорів. Обґрунтовано, що органи управління не є самостійними суб’єктами правовідносин, виступають структурними елементами самої корпорації, а таке положення дозволяє розглядати членів ради директорів та інших осіб, що фактично здійснюють управлінські функції, як суб’єктів внутрішніх організаційно-господарських відносин. Запропоновано розширити коло таких суб’єктів, включивши до нього не лише директорів та учасників, а й арбітражних керуючих, опікунів недієздатних учасників, директорів de facto, бенефіціарних власників тощо, тобто, усіх, хто фактично впливає на управління або контроль. У дослідженні обґрунтовано необхідність використання категорії корпоративний інтерес як універсального критерію оцінки дій чи бездіяльності всіх суб’єктів корпоративного управління. Запропоновано відмовитися від вузького розуміння корпоративного спору. Автором досліджено корпоративний контроль шляхом його диференціації на право учасника з частки (акції) на загальних зборах та на контроль за виконавчими директорами, що делегується невиконавчим членам ради директорів.
У дослідженні конкретизовано, що до функцій ради директорів слід відносити управління та контроль, управління ризиками, також, слід додати нові – управління даними та кібербезпекою, відповідно, класифіковано всі функції на загальні (виконуються усіма її членами) та спеціальні (виконуються або виконавчими, або невиконавчими членами). Автором обґрунтовано необхідність делегування до компетенції ради директорів питання про виплату дивідендів з метою захисту прав міноритарних учасників. Доведено, що правова природа рішень ради директорів визначається не їх формою, а змістом та юридичними наслідками. У зв’язку з цим запропоновано класифікацію таких рішень: а) акти ненормативного характеру, що не оскаржуються; б) акти нормативного характеру, що можуть бути визнані нечинними; в) односторонні правочини, що можуть бути визнані недійсними.
Автором поставлено під сумнів коректність законодавчої техніки, за якою всі члени ради директорів автоматично визнаються керівниками, аргументовано, що статус керівника має лише головний виконавчий директор або інший виконавчий директор, наділений його повноваженнями. Обґрунтовано, що всі директори (виконавчі й невиконавчі) з моменту обрання або призначення до складу ради набувають статусу суб’єктів корпоративних відносин, у зв’язку з чим запропоновано повністю відмовитись від трудових договорів з членами ради директорів, надавши перевагу цивільно-правовим договорам про виконання повноважень члена ради директорів. Обґрунтовано необхідність законодавчого регулювання наслідків недійсності таких договорів.
Досліджено правові наслідки припинення повноважень керівника корпорації за його власною ініціативою шляхом обґрунтування необхідності оцінки такого припинення крізь призму своєчасності та доцільності. Досліджено наслідки перевищення керівником корпорації повноважень (статутних обмежень) шляхом конкретизації, що у керівника наявні притаманні (inherent) та видимі (apparent) повноваження, з метою доведення необхідності імплементації доктрини apparent authority (видимі повноваження), відтак, треті особи, які обґрунтовано не знали про наявність статутних обмежень, не постраждають у спорі, коли корпорація, керівник якої справляв враження особи з більшими повноваженнями, ніж це є насправді, буде посилатись на такі обмеження. У досліджені доведено відсутність відносин представництва між керівником та корпорацією, який є її внутрішнім елементом та у правовідносинах із третіми особами виступає як сама корпорація in propria persona.
Автором запропоновано удосконалити дискваліфікацію директорів в Україні шляхом обґрунтування необхідності її допускати одночасно як корпоративну санкцію (за позовом учасників чи самої корпорації) та публічно-правову санкцію (за рішенням уповноваженого державою органу у межах пруденційного нагляду). Конкретизовано підстави притягнення директора de facto до відповідальності, раціоналізовано підходи до оцінки умов звичайного підприємницького ризику за допомогою економіко-правової формули Хенда (Hand formula). У межах дослідження корпоративної відповідальності запропоновано розглядати її як відповідальність за правопорушення у сфері корпоративних відносин, що може бути як господарсько-правовою, так і цивільно-правовою (у певних випадках) за своєю природою, з урахуванням акцесорного характеру відповідальності посадових осіб (у певних випадках).