Репрезентація воєнних маскулінностей в американській та українській драматургії на основі пʼєс «Еліот, солдатська фуга» Кьяри Алеґрії Юдс та «Погані дороги» Наталки Ворожбит

Гаврилюк О. О. Репрезентація воєнних маскулінностей в американській та українській драматургії на основі пʼєс «Еліот, солдатська фуга» Кьяри Алеґрії Юдс та «Погані дороги» Наталки Ворожбит : кваліфікаційна робота освітнього ступеня «магістр» : 014 Середня освіта / наук. кер. О. Шестопал. Київ, 2024. 74 с.

Актуальність дослідження зумовлена зміною гендерних уявлень та суспільних зобовʼязань перед державою, спричинений військовими діями в Україні. Постали питання про образи чоловіків на війні та як з ними поводитись. Дослідження пропонує аналіз чоловічих образів, життя яких відбувається в часопросторі війни, у межах художньої літератури, конкретно – у драмі. Наукова новизна – гендерне проблематизування образів воєнних маскулінностей у творчості американської та української драматургинь, а також у компаративному зіставленні чоловічих образів у часопросторі війни.
Обʼєкт дослідження – «Еліот, солдатська фуга» («Elliot, a soldier’s fugue», 2006) Кьяри Алеґрії Юдс та «Погані дороги» (2017) Наталки Ворожбит. Предмет – образи воєнних маскулінностей та їх гендерна перформативність у часопросторі війни.
У «Елліоті, солдатській фузі» ми дослідили поняття поколіннєвої звитяги або так званої «памʼяті мужности» через образи дідуся, батька та сина, кожен з яких побував на війні. Авторка створила образи воєнних маскулінностей як такі, що були позбавлені генераційної памʼяті мужности, а від того втратили звʼязок між собою, тобто спосіб комунікувати. Кожен з чоловічих персонажів – дідусь, батько та сам Еліот – залишаються з досвідами війни наодинці, неспроможні ословити пережите; вони стають комунікативно відсутні. Такий комплекс ми вважаємо рисою воєнних маскулінностей.
Подібна комунікативна відсутність наявна й у «Поганих дорогах», втім тут Наталка Ворожбит розширила поле чоловічих образів на «воїн» і «ворог». Авторка розмиває різницю між ними та акцентує на їхніх соціальних досвідах війни. Йдеться про образи українських військових, а також сепаратиста як здичавілих та самотніх, мовчазних та фригідних. У цій неясній межі між «своїм» та «чужим», як нам здається, відбувається спроба урівняти позиції того та іншого. І разом із таким політично небезпечним маневром Ворожбит у створення образів, пʼєса працює на утвердження гендерних стереотипів про чоловіків у часопросторі війни.