Еволюція форм вираження авторського модусу у французькому романі

Смущинська, І. (2024). Еволюція форм вираження авторського модусу у французькому романі. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, 48, 47-67. https://doi.org/10.17721/APULTP.2024.48.47-67

Стаття присвячена проблемі вираження авторського модусу у художньому дискурсі, а конкретно – видам оповідачів і їх зміні у французькій літературі 19-21 століть. Основна увага приділяється інтеріоризованому оповідачу як провідній формі сучасного французького роману, яка отримує полімодальний статус через особливу контамінацію голосів автора, оповідача і персонажа.
У статті продовжується розробка теорії текстової модальності, а саме робиться аналіз мовних форм її представлення в тексті, визначаються основні засоби вираження модального значення і показу авторського ставлення. Серед них на особливу увагу заслуговують суб'єктивний епітет, прийоми дислокації мовлення, вставні елементи, що посилюють емоційність твору.
Досліджується еволюція форм представлення авторської точки зору, мовної особистості автора як носія певної культури, виділяються особливості нової текстової структури з контамінованими типами мовлення. Акцентується увага на взаємопов'язаності категорій модальності, референції і аксіологічності, їх представленості в різних частинах композиції, а також таких категорій як модалізація і фокалізація, які розглядаються як смисло- і текстоформуючі. Особлива увага приділяється експресивній модальності, формам цілісного полілогу, суб'єктивному психологізму оповіді. З'ясовується, що особлива роль починає надаватися модусу сумніву, невизначеності смислу, механізмам рефлексії, актуалізації комунікативно-дискурсивної ознаки оповіді, суб'єктивній оцінці.
З'ясовано, що перцептивний модус, характерний для початку оповіді, створює розщеплену референцію, до якого додається модус суб'єктивної рефлексії. Уподібнення авторського голосу голосу персонажа призводить до зникнення яскравих образних форм, але з'являється модальність акцентуації і уточнення. На особливу увагу заслуговують модуси саморефлексії, самонезнання, суперечливості загальноприйнятим стереотипам, поява яких була неможлива в попередніх оповідних типах.