Релігійний символ: сутність та форми прояву
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
25 квітня 2024 р.
Автор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Випуск :
2(22)
ISSN :
2521-6570
Початкова сторінка :
27
Кінцева сторінка :
31
Цитування :
[APA 7] Предко, О., & Костюк, О. (2024). Релігійний символ: сутність та форми прояву. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, (2(22)), 27–31. https://doi.org/10.17721/sophia.2023.22.6
[ДСТУ] Предко О., Костюк О. Релігійний символ: сутність та форми прояву. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник. 2024. № 2(22). С. 27—31. DOI: 10.17721/sophia.2023.22.6 (дата звернення: 17.07.2026).
Розглянуто характерні особливості релігійних символів та їх варіативні прояви. Підкреслено, що релігійний символ – це спосіб засвідчення царини трансцендентного, оприявлення його сакрального статусу.
Релігійні символи забезпечують ідентифікацію релігійної традиції, її конструювання. Фіксуючи релігійну ідентичність, символ виступає, з одного боку, основою внутрішньоконфесійного гуртування і солідаризації, а з іншого – відокремленням від інших конфесійних груп, чиї колективні уявлення утворені навколо інших сакральних символів. У релігійному символі опредметнено досвід культових практик тієї чи іншої релігійної традиції.
Виявлено структурні складники релігійного символу: символічна дія, символізований Абсолют, зміст символу, його вплив на людину як певної цілісності, завдяки якій формується сакральний простір. Наголошено, що всі структурні складники релігійного символу взаємопов'язані і якщо виключити якийсь із них, то ми з усією очевидністю втратимо сам релігійний символ, що може призвести до порушення безперервності цілісності символу, а, отже, і його унікальності та функціональності. Зазначено, що сутнісними властивостями релігійного символу є сакральність, здатність до ідентифікації та трансформації. Причому релігійний символ пов'язаний зі смисловими орієнтаціями людини, конструює її життєвий світ та пріоритети в ньому, маніфестує "вписування" царини сакрального як у соціокультурний простір, так і в індивідуальну релігійну свідомість.
Доведено, що релігійний символ вводить людину в контекст діалогу, який передбачає співдію, певну співпрацю на спільній ниві комунікативних релігійно-символічних практик. З'ясовано форми оприявлення релігійного символу на двох рівнях: з одного боку, на рівні цілісності, для якого характерна певна гармонійність, узгодженість всіх його складників, а, з іншого – на рівні деструкції, коли відстежується певний розрив між сакральним та профанним, що призводить до симуляції сакрального, позаяк відстежується конструювання псевдореальності.
Релігійні символи забезпечують ідентифікацію релігійної традиції, її конструювання. Фіксуючи релігійну ідентичність, символ виступає, з одного боку, основою внутрішньоконфесійного гуртування і солідаризації, а з іншого – відокремленням від інших конфесійних груп, чиї колективні уявлення утворені навколо інших сакральних символів. У релігійному символі опредметнено досвід культових практик тієї чи іншої релігійної традиції.
Виявлено структурні складники релігійного символу: символічна дія, символізований Абсолют, зміст символу, його вплив на людину як певної цілісності, завдяки якій формується сакральний простір. Наголошено, що всі структурні складники релігійного символу взаємопов'язані і якщо виключити якийсь із них, то ми з усією очевидністю втратимо сам релігійний символ, що може призвести до порушення безперервності цілісності символу, а, отже, і його унікальності та функціональності. Зазначено, що сутнісними властивостями релігійного символу є сакральність, здатність до ідентифікації та трансформації. Причому релігійний символ пов'язаний зі смисловими орієнтаціями людини, конструює її життєвий світ та пріоритети в ньому, маніфестує "вписування" царини сакрального як у соціокультурний простір, так і в індивідуальну релігійну свідомість.
Доведено, що релігійний символ вводить людину в контекст діалогу, який передбачає співдію, певну співпрацю на спільній ниві комунікативних релігійно-символічних практик. З'ясовано форми оприявлення релігійного символу на двох рівнях: з одного боку, на рівні цілісності, для якого характерна певна гармонійність, узгодженість всіх його складників, а, з іншого – на рівні деструкції, коли відстежується певний розрив між сакральним та профанним, що призводить до симуляції сакрального, позаяк відстежується конструювання псевдореальності.
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки
Галузі науки і техніки (FOS) :
Гуманітарні науки
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
382.61 KB
Контрольна сума :
(MD5):ae2bf02a6f5bb88457b1f8faad27a35e
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International