КИТАЙСЬКИЙ ТА ЯПОНСЬКИЙ НЕЧІТКИЙ МОВЛЕННЄВИЙ АКТ: ПОДІБНЕ ТА ВІДМІННЕ

Цінчуань, Ц. (2023). CHINESE AND JAPANESE VAGUE REFUSAL SPEECH ACT: SIMILARITIES AND DIFFERENCES. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Literary Studies. Linguistics. Folklore Studies(1), 126–129. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2023.33.21

Будь-яка мова є не тільки інтегральною частиною будь-якої національної або етнічної культури, а й її носієм і представником. Різні національні (етнічні) мови втілюють унікальні культурні константи та водночас виступають відображеннями національного способу мислення своїх носіїв, їх способу чуттєвого осягнення світу, національних звичаїв, соціальних цінностей тощо. Відповідно до поділу на культури "високого контексту" та "низького контексту", яке було запропоновано у 1959 році Холлом Е. Т., китайська та японська культура є представниками культур високого контексту. У культурі високого контексту передача інформації має високу контекстну заангажованість. Велика частина інформації сильно залежить від контексту і обставин спілкування, тоді як лише невелика частина інформації передається за допомогою мовних форм. Культура високого контексту засновується на непрямих способах вираження. Іншими словами, в китайській і японській мовах лише тільки невелика частина інформації передається вербально, словесно, тоді як основна її частина надається через контекст та обставини спілкування (конситуацію). Також під впливом ідеології конфуціанства заклик до "пристойності" відображається у вимозі ввічливої поведінки людей як у Китаї, так і в Японії. Тому під час взаємодії з людьми потрібно більше уваги приділяти збереженню обличчя інших і мінімізувати загрози обличчям інших людей, зокрема за допомогою евфемістичних мовних виразів. Відмова – це особливий мовленнєвий акт, який може загрожувати обличчю всіх учасників спілкування. Тому в китайській та японській лінгвокультурах зазвичай застосовуються нечіткі мовленнєві акти відмови, коли учасники спілкування використовують нечіткі вирази для уникнення прямого вираження наміру "відкинути пропозицію" з метою залишити буферну зону для обох сторін і зменшення загрози втрати обличчя для обох сторін спілкування. Окрім того, це сприяє підтримуванню гарних міжособистісних стосунків. Проте кожна з двох мов має свої типологічні та культурні особливості, і в цій статті авторка ставить перед собою головну мету – з’ясувати подібності та відмінності китайського та японського мовленнєвого акту нечіткої відмови на граматичному і прагматичному рівнях його реалізації.