Соціальна інклюзія як інструмент макроекономічної стабілізації національної економіки

Красота О. В. Соціальна інклюзія як інструмент макроекономічної стабілізації національної економіки : дис. ... доктора економічних наук : 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки. Київ, 2025. 543 с.

Красота О.В. Соціальна інклюзія як інструмент макроекономічної стабілізації національної економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025.
У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення і методологічні підходи до дослідження соціальної інклюзії як явища, що має економічний зміст, та як інструменту урядової політики, який спроможний пришвидшити макроекономічну стабілізацію національної економіки.
Визначено, що розвиток світової та національних економік на початку ХХІ ст. відбувається на тлі економічних, соціальних, геополітичних, епідеміологічних та інших загроз. Це порушує стабільність суспільного розвитку. Відповідно, актуалізується проблема використання різних інструментів стабілізації, включно з соціальною інклюзією, як особливого інструменту забезпечення макроекономічної стабільності. Значний нереалізований потенціал соціальної інклюзії в стабілізаційних процесах обумовлюється тим, що найбільше потерпають та гірше адаптуються до екстремальних та неочікуваних умов макроекономічної нестабільності та невизначеності саме відчужені та виключені (ексклюзивні) із суспільних процесів громадяни та спільноти. А у зв’язку з триваючою російсько-українською війною їх кількість невпинно зростає. Саме на цю категорію осіб має бути спрямована особлива увага національних регуляторів для підтримки їхньої спроможності протистояти сучасним викликам та бути залученими у різні сфери життя суспільства. Соціальна інклюзія передбачає не тільки фінансову підтримку та соціальний захист, а й включення ексклюзивних осіб та груп в ринок праці, в підприємницьку діяльність та в різні види управління й громадянської активності. На відміну від усталених в економічній науці поглядів на макроекономічну стабілізацію національної економіки як таку, що забезпечується завдяки ефективній взаємодії фінансової та монетарної політик, в основу дослідження покладено гіпотезу про те, що макростабілізаційні процеси пришвидшуються завдяки узгодженню цих політик із соціальною політикою уряду. Доведено, що основним змістом і метою соціальної політики сучасних суспільств є соціальна інклюзія.
На основі опрацювання української та зарубіжної наукової літератури та аналізу реальних фактів з'ясовано, що в Україні відбувається лише початкове осмислення економічної природи соціальної інклюзії та формуються загальні підходи до використання соціальної інклюзії в якості інструменту макроекономічної стабілізації. Натомість, в багатьох розвинених країнах соціальна інклюзія вже стала визначальною метою політики урядів та поширеною практикою діяльності центральної та місцевої влади.
Обґрунтовано категоріальну визначеність «соціальної інклюзії» як такої, що:
(1) є соціальним явищем, яке має економічну природу, основні форми економічного змісту якого можуть виявлятися в наслідках, через які соціальна інклюзія впливає на макроекономічну стабільність національної економіки; (2) реалізується через такі основні внутрішні форми її економічного змісту, як доцільно рівні можливості та фактичний доступ членів суспільства до а) споживання благ і користування ресурсами, розподілу доходів і майна, б) реалізації трудового та/або підприємницького потенціалу, в) участі у публічному управлінні; (3) стосується не лише осіб з обмеженими можливостями, а й інших суспільних груп та спільнот – людей старшого віку, молоді, жінок з дітьми, багатодітних сімей, жителів віддалених територій, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни та осіб з інвалідністю, отриманою внаслідок війни тощо, що дає можливість подолати існуючі методологічні обмеження, які властиві сучасним теоретичним підходам до інтерпретації категоріального змісту соціальної інклюзії; (4) пояснюється як суперечливе явище, реалізація якого передбачає перманентне поєднання двох протилежностей: соціальної рівності та справедливості на основі зближення можливостей, з одного боку, та економічної ефективності й економічного зростання, – з іншого. Урахування цієї об’єктивної суперечності дозволяє поглибити теоретичний аналіз соціальної інклюзії як такої, що має виявлятись у «доцільно рівному доступі» до споживання благ і користування ресурсами, до праці, участі в управлінні тощо, а власне «доцільність» визначати балансом (раціональним поєднанням) економічних можливостей та соціальних потреб суспільства, що й формує підґрунтя макроекономічної стабільності.
Аналітичне узагальнення наукових поглядів на складники макростабільності дозволило запропонувати авторське тлумачення зв’язків між соціальною інклюзією та макроекономічною стабільністю, що охоплює: (1) виокремлення складників двох досліджуваних явищ та їх формалізацію у вигляді логічних конструкцій щодо найбільш очевидних (природних) впливів кожного ідентифікованого складника інклюзії на показники макростабільності, передусім ті, що презентовані в документі ЄС «Macroeconomic Imbalance Procedure»; (2) кількісне оцінювання факту впливу інклюзії на макроекономічну стабільність на основі регресійного аналізу зв’язків між субіндексом рівня макростабільності (за даними інтегрального Індексу Глобальної конкурентоспроможності по Україні), з одного боку, та субіндексами, через які може розкриватися зміст соціальної інклюзії, – субіндексами рівня здоров’я, рівня навичок (освіти та професійної підготовки), стану ринку праці, – з іншого боку, що підтверджує вплив соціальної інклюзії на макростабілізаційні процеси в національній економіці.
Встановлено, що якісним результатом соціальної інклюзії є подолання відчуження і дискримінації, скорочення бідності й нерівності, забезпечення вищого рівня життя, співучасть у розбудові громадянського суспільства тощо. Проте, для кількісного оцінювання інклюзії бракує відповідного інструментарію. Запропоновано алгоритм кількісного оцінювання рівня соціальної інклюзії одночасно на основі: (1) моделі нейронної мережі, яка дає можливість виявляти неочевидні (приховані) зв’язки, властиві економіці в стані макроекономічної нестабільності; (2) регресійного аналізу даних, що дає можливість виявити суттєвий вплив макроекономічних змінних української економіки на показники, які виявляють рівень соціальної інклюзії (а саме: на коефіцієнт Джині – вплив рівня безробіття, індексу споживчих цін, частки заощаджень у ВВП, річного темпу приросту населення, курсу валюти, реальної процентної ставки, а на квінтильний коефіцієнт диференціації доходів – вплив курсу національної валюти, реальної процентної ставки та процентної ставки за депозитами).
Запропоновано методику кількісного оцінювання рівня соціальної інклюзії не лише за частковими показниками, що віддзеркалюють рівень диференціації доходів (коефіцієнтом Джині та квінтильним коефіцієнтом диференціації доходів), а й за інтегральним показником. Необхідність використання інтегрального показника обґрунтовано множинністю форм економічного змісту соціальної інклюзії, відповідно, множинністю показників їх вимірювання. Визначено, що зазначена множинність форм соціальної інклюзії вимагає оцінювання кожної її форми через відповідний агрегований субіндекс. Запропоновано авторський підхід до визначення цих показників. Апробація методики здійснена з використанням наявних, але обмежених джерел статистичної інформації про кожну з цих форм та браком інформації та методик оцінювання вагових коефіцієнтів при визначенні інтегрального індексу та агрегованих субіндексів.
На основі критичного осмислення прийнятих в Україні стандартів розробки стратегій соціально-економічного розвитку, запропоновано концептуальні положення стратегії макроекономічної стабілізації української економіки на основі соціальної інклюзії. Ідентифіковано й розроблено такі основні сім складових цієї стратегії: 1) окреслення візії макростабілізації на засадах соціальної інклюзії,
2) аналіз поточного стану і ключових проблем, 3) формулювання стратегічних цілей, 4) конкретизація завдань для досягнення цілей, 5) визначення соціальної інклюзії як інструменту досягнення стратегічної мети, 6) виокремлення цільових індикаторів соціальної інклюзії з огляду на різні форми її змісту, які дають можливість оцінити ступінь недискримінаційного доступу членів суспільства до благ і користування ресурсами, доцільної рівності розподілу доходів і майна; до реалізації трудового та/або підприємницького потенціалу; до участі в публічному управлінні; 7) оцінювання соціальної інклюзії через інтегральний індекс й агреговані субіндекси за кожною з форм інклюзії та аналіз результатів.
Здійснено критичний аналіз визначень змісту понять «соціальна ексклюзія», «соціальна інтеграція», «соціальна згуртованість» та «соціальна солідарність» як таких, що характеризують процеси, близькі до поняття «соціальна інклюзія» за змістом, але не тотожні йому. Це дало можливість сформулювати категоріальну (дисциплінарну) матрицю теорії соціальної інклюзії. Запропонована категоріальна матриця, як інструмент теоретичного аналізу, забезпечила уточнення власного змісту поняття «соціальна інклюзія» та визначення його зв’язків з іншими поняттями.
Поглиблено наукові засади дослідження теорії загальної економічної рівноваги в частині застосування такої теоретичної конструкції, як модель IS–LM– SI, яка пояснює взаємозв’язок фінансової, монетарної та соціальної політик для досягнення макроекономічної стабілізації. Доведено, що запропонована модель може виконувати функцію інструменту теоретичного аналізу впливу соціальної інклюзії через реалізовану урядом соціальну політику на макроекономічну стабілізацію національної економіки.
Набули подальшого розвитку теоретико-методологічні підходи до ідентифікації проявів інклюзії в окремих сферах, а саме: інклюзії в освіті (освітньої інклюзії) та інклюзії в медицині, визначальними характеристиками яких є а) формування доцільно рівного доступу всіх громадян до навчання та до медичних послуг незалежно від їх приналежності до певних груп (спільнот), що може ставати підставою для дискримінації та ексклюзії; б) реалізації доступності освіти та медичних послуг на всіх рівнях; в) перетворення всіх навчальних та медичних закладів будь-яких рівнів у інклюзивні освітні та медичні простори. З’ясовано, що поняття освітньої інклюзії має більшу категоріальну визначеність, ніж поняття інклюзії у сфері медицині.
На основі теорії соціальної інклюзії запропоновано новий підхід до визначення змісту соціального підприємництва, внаслідок чого соціальне підприємництво визначається як такий вид підприємницької діяльності, що поєднує соціальну та економічну (підприємницьку) складові та спрямоване на працевлаштування вразливих груп населення, які можуть бути не цікавими як працівники для традиційного бізнесу (осіб, які брали участь у війні, постраждалих від військових дій, осіб з інвалідністю тощо). Такий підхід до тлумачення соціального підприємництва дозволяє розглядати його як, переважно, мале підприємництво, що виявляє відносно більшу спроможність адаптуватися до нестабільного макроекономічного середовища, порівняно з великим і середнім, та сприяє швидшій реалізації підприємницького потенціалу для ексклюзивних верств населення.
Обґрунтовано, що соціальна інклюзія реалізується шляхом участі громадян у публічному управлінні через розвинуті інститути громадянського суспільства (ІГС), які впливають на нагромадження соціального капіталу. Це втілюється у більшому рівні довіри до дій влади, до спільнот, громад та у вищому рівні макроекономічної стабільності. Запропоновано авторську класифікацію ІГС за критерієм інклюзивності, яка доповнює традиційну класифікацію та формує теоретичні підстави для виокремлення інститутів участі у: (1) реалізації загальних суспільних інтересів; (2) діяльності професійних спільнот; (3) функціонуванні спільнот за видами діяльності; (4) діяльності спільнот за територіальною ознакою;
(5) діяльності спільнот за об’єктами впливу. В якості спільної інклюзивної ознаки всіх ІГС визначено, по-перше, їх антиексклюзивну спрямованість, по-друге, забезпечення ними згуртованості спільнот та єднання для вирівнювання диспропорцій, по-третє, реалізацію спільних цінностей та участь у досягненні спільної (колективної або загальнонаціональної) мети.
Зроблено нові узагальнення щодо ролі середнього класу в сучасному суспільстві, з огляду на доведений зв'язок між соціальною інклюзією та макроекономічною стабілізацією. Зокрема, про те, що соціальною основою макроекономічної стабільності національної економіки є численний середній клас, зростання частки якого є втіленням соціальної інклюзії. Цей суспільний прошарок пришвидшує своє формування внаслідок практичної реалізації трьох згаданих форм інклюзії – доцільно рівної доступності всіх членів суспільства до благ і користування ресурсами, до розподілу доходів і майна; до реалізації трудового та/або підприємницького потенціалу; до вільної й усвідомленої участі у публічному управлінні. Обґрунтовано доцільність розширення критеріїв ідентифікації середнього класу шляхом врахування тих ознак, які віддзеркалюють його внесок у досягнення вищого рівня соціальної інклюзії, а також шляхом доповнення його загальновизнаних функцій – економічної (основний платник податків, внутрішній інвестор держави, масовий платоспроможний споживач), соціальної (представник і творець моральних стандартів суспільного життя, запобіжник подальшої поляризації суспільства), політичної (носій демократичних принципів, гарант політичних свобод, ініціатор громадянської активності та електоральних симпатій) – новою функцією нагромадження потенціалу соціальної інклюзії. Доведено, що ця нова функція може ідентифікуватись та оцінюватись через а) доходи та рівень майнового забезпечення представників середнього класу, б) рівень освіти, інтелектуальний потенціал, професійний та кваліфікаційний статус, в) здатність до ідентифікації, політичний статус, наявність вільного часу та якість дозвілля.
В оцінюванні соціальної інклюзії використано інформаційну базу окремих показників та субіндексів, що є складниками міжнародних рейтингів, відповідно, – інтегральних індексів, на зразок Індексу Глобальної конкурентоспроможності, Індексу людського капіталу, Індексу соціального прогресу (SPІ) в частині субіндексу «Інклюзивність». Це дало змогу здійснити оцінювання внеску соціальної політики в соціальний розвиток та підвищення суспільного добробуту, а, відтак, – і в макроекономічну стабілізацію. Результатом такого оцінювання стали, зокрема, такі висновки: а) про поточну рецесію глобального та вітчизняного соціального розвитку, б) про значне відставання України в соціальному та інклюзивному розвиткові.
Застосовано усталену в економічній науці логіку трансмісійного механізму як сукупності передавальних ланок, через які певні імпульси впливають на економічні процеси, що сприяло обґрунтуванню авторської ідеї «трансмісії соціальної інклюзії». Згідно з останньою, кожна ланка передавального ланцюга демонструє розвиток ідеї від з’ясування складників змісту соціальної інклюзії (з’ясовано у розділі 1 дисертації) до визначення конкретних форм її існування (розділ 2), ідентифікації інструментарію оцінювання рівня соціальної інклюзії (розділ 3), визначення рівня інституціоналізації ідеї інклюзії в соціальній політиці (розділ 4) і, нарешті, до формулювання авторської концепції стратегії макроекономічної стабілізації національної економіки на основі соціальної інклюзії (розділ 5).