Публічно-приватне партнерство в управлінні інфраструктурою

Бататін О. Ю. Публічно-приватне партнерство в управлінні інфраструктурою : дис. ... д-ра філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2025. 228 с.

Бататін О. Ю. Публічно-приватне партнерство в управлінні інфраструктурою. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 28 «Публічне управління та адміністрування». – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 2025.
У дисертації обґрунтовано теоретичні засади та практичні рекомендації з удосконалення публічно-приватного партнерства в управлінні транспортною інфраструктурою України.
У першому розділі роботи «Теоретичні засади публічно-приватного партнерства в публічному управлінні інфраструктурою» визначено сутність, передумови, зміст і форми публічно-приватного партнерства в теорії публічного управління; охарактеризовано організаційно-правові засади публічно-приватного партнерства в управлінні транспортною інфраструктурою.
Уточнено сутність понять: «публічно-приватне партнерство» - як інтегрована форма співпраці державного і приватного секторів, у результаті якої ресурси та ризики розподіляються між ними, частина державних функцій на етапах проектування, будівництва, управління, обслуговування суспільно значимих робіт або послуг передається приватному сектору; «механізм публічного управління транспортною інфраструктурою» - як сукупність процесів і норм взаємодії різних інституцій, які забезпечують суб’єкти ринку організаційно-правовими (повноваження), фінансово-економічними (засоби), інноваційно-інформаційними (технології) інструментами регулювання та досягнення конкретних суспільних цілей.
До організаційно-правових інструментів механізму публічного управління транспортною інфраструктурою віднесено ключову роль держави у формуванні сприятливого середовища для її розвитку; до фінансово-економічних - методи стабільності та фінансової підтримки розвитку інфраструктури для інтеграції у міжнародний ринок, зокрема, такі як митні платежі та експорт-імпорт послуг; до інноваційно-інформаційних – засоби сприяння технологічному розвитку й ефективному публічному управлінню.
Розмежовано поняття «публічно-приватне партнерство» та «державно- приватне партнерство» за ознакою рівня залучення недержавних організацій до партнерства з державними інституціями.
Розроблено концептуальну модель еволюції наукових підходів до публічного управління транспортною інфраструктурою від надмірного рівня державного регулювання до: автономії окремих адміністративних підрозділів, спрощення законодавства, делегування державних функцій у приватний сектор, дебюрократизації, впровадження ІКТ, компліментарності до суспільних потреб, підзвітності та ефективності; використання сучасних теорій цільового, мережевого, цифрового управління, управління системою
«розумної мобільності»; досягнення соціально значимих цілей декарбонізації, підвищення якості послуг, сталого розвитку.
Класифіковано базові угоди публічно-приватного партнерства на такі, що спрямовані на: обслуговування об’єктів, які перебувають у державній власності; передачу функцій управління об’єктам, які перебувають у державній власності; оренду об’єктів, які перебувають у державній власності; будівництво пріоритетних інфраструктурних об’єктів; подальше розмежування прав власності; концесійні угоди.
У другому розділі дисертації «Аналіз стану публічно-приватного партнерства в управлінні транспортною інфраструктурою України» виявлено ключові проблеми публічно-приватного партнерства в управлінні транспортною інфраструктурою в сучасній Україні, зокрема, в умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну.
Проаналізована вітчизняна нормативно-правова база у сфері транспортної інфраструктури, головною метою якої є створення ефективної, конкурентоспроможної, стійкої системи, що відповідає європейським стандартам та сприяє економічному зростанню держави.
Встановлено, що в Україні на засадах публічно-приватного партнерства у сфері транспортної інфраструктури найпоширенішою формою співпраці залишається договірна, яка включає концесійний договір, договір оренди державного або комунального майна, договір купівлі-продажу об’єкта приватизації з інвестиційними зобов’язаннями покупця.
Визначено органи виконавчої влади, які забезпечують розвиток організаційного механізму публічно-приватного партнерства у сфері транспортної інфраструктури та встановлено недостатній рівень їх координаційної діяльності.
Сформовано матрицю ризиків для приватного сектору, органів державної влади, територіальних громад, державних підприємств, яка включила політичні, військові, екологічні, соціальні ризики та ризики економічні на етапі підготовки техніко-економічного обґрунтування проєкту, дозвільної та конкурсної документації; на етапі експлуатації – інфляційні ризики та ризики недостатності власних коштів, недостатньо якісної інфраструктури; на етапі будівництва – ризики перевиконання бюджету та зриву термінів виконання проектів.
У третьому розділі дисертації «Напрями вдосконалення публічно- приватного партнерства в управлінні транспортною інфраструктурою України» узагальнено досвід держав ЄС щодо формування механізму публічно-приватного партнерства, на основі якого обґрунтовано базові засади Концепції розвитку публічно-приватного партнерства в Україні в управлінні транспортною інфраструктурою, який включив мету, завдання, принципи, форми публічно-приватної взаємодії, заходи стимулювання в післявоєнний період, напрями вдосконалення нормативно-правового та організаційного забезпечення; обґрунтовано і запропоновано нові форми публічно-приватної взаємодії в управлінні транспортною інфраструктурою України, такі як повторні переговори та контракти зі змінним терміном, та нові заходи їх стимулювання в повоєнний період, такі як створення фонду розвитку проекту, гарантійних фондів, надання прямих і непрямих типів державної підтримки. Запропоновано альтернативні підходи, що ґрунтуються на застосуванні інформаційно-комунікаційних технологій, такі як «інноваційне партнерство» та «розумна транспортна інфраструктура».