Інституційний вплив адміністрування співпраці між компонентами Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця на ефективність гуманітарної діяльності в Україні

Доценко, М. І., & Короткий, Т. Р. (2025). Інституційний вплив адміністрування співпраці між компонентами Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця на ефективність гуманітарної діяльності в Україні. Політологічний вісник, (98), 268–290. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.98.268-290

Досліджено внутрішнє адміністративне забезпечення співпраці між компонентами Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця як ключову інституційну та нормативно-правову основу їхньої взаємодії. Визначено ефективність цієї взаємодії між Національними товариствами, Міжнародним комітетом Червоного Хреста та Міжнародною федерацією Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця на території України в умовах повномасштабного збройного вторгнення рф. Охарактеризовано джерела, які регламентують специфіку форм і видів діяльності Національних товариств у межах Руху. Розкрито питання регулювання компетенцій та координації між компонентами Руху відповідно до положень Севільської угоди 2.0. Охарактеризовано правові засади статусу, діяльності та взаємодії компонентів Руху в Україні, а також окреслено нормативно-правову базу співпраці Товариства Червоного Хреста України з кожним із міжнародних компонентів. Виокремлено особливості впровадження положень Севільської угоди 2.0 в українському контексті. Обґрунтовано, що поєднання нормативного чинника (Севільська угода 2.0) та інституційного чинника (стійкість і спроможність ТЧХУ) стало вирішальним для забезпечення ефективного гуманітарного доступу, координації та взаємодоповнюваності. Виявлено низку викликів у процесі взаємодії в Україні: перенесення репутаційних криз одного компонента на інші, що підриває довіру до Руху загалом; недосконалість національного законодавства України щодо діяльності ТЧХУ; потреба в оновленні правової бази для діяльності міжнародних компонентів у контексті збройного конфлікту високої інтенсивності. Відзначено, що подолання цих проблем вимагає розробки уніфікованих механізмів комунікації та взаємної підзвітності між компонентами, вдосконалення нормативної бази України та адаптації координаційних процедур до сучасних викликів гуманітарної діяльності.