Інший у власному світі: простір, тіло та пам'ять у романі Міка Джексона "The Underground Man"

Бойніцька, О. (2026). Інший у власному світі: простір, тіло та пам'ять у романі Міка Джексона "The Underground Man". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 13–16. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.2

Вступ. Актуальність дослідження роману М. Джексона "The Underground Man" зумовлена потребою глибшого вивчення в сучасному літературознавчому дискурсі способів художньої репрезентації історії, проблем індивідуальної пам'яті, місця й значення історії окремої особистості та категорії Іншого. Мета цієї розвідки – осмислити на матеріалі роману категорію Іншого крізь призму трьох взаємопов'язаних вимірів – простору, тіла та пам'яті, які визначають специфіку самосприйняття протагоніста та його взаємодію зі світом.
Методи. Дослідження здійснене з використанням комбінованого підходу, який поєднує елементи історико-культурного методу, жанрової та постмодерністської критики. Дослідницька стратегія також ґрунтується на методах семантичного, стилістичного та наратологічного аналізу.
Результати. Центральний персонаж роману – реальна історична постать, п'ятий герцог Портлендський, дивак-відлюдник, який уславився спорудженням мережі тунелів навколо свого маєтку. Відповідно до фукіанського поняття гетеротопії, створений герцогом підземний світ є мікрокосмом Іншості, простором, де зібране все витіснене – хвороба, старіння, страх, самотність, соціальна маргінальність. Ізоляція протагоніста не лише соціальна, а й онтологічна: роздвоєність, втрата цілісності, спроби її відновити. Утрачену частину ідентичності герой шукає у заплутаних часових тунелях своєї пам'яті. Замкненість зовнішнього простору загострює відчуття замкненості всередині свого хворого тіла.
Висновки. Протагоніст постає Іншим як у суспільстві, де його інакшість маргіналізується, так і у власному ізольованому світі. Категорія Іншого у творі оприявнюється як складна екзистенційна структура, що формується на перетині простору, тіла й пам'яті. Простір функціонує як гетеротопія й одночасно виконує захисну функцію та стає формою втечі від соціуму. Тіло репрезентує ту саму логіку замкненості, що й простір: воно сприймається як пастка та межа, що відокремлює персонажа від світу. Водночас саме через тілесний досвід герой усвідомлює власну інакшість і формує потребу в звільненні. Пам'ять вибудовується за принципом темного лабіринту, подібного до підземних ходів. Саме в пам'яті зберігаються відповіді на питання, пов'язані з пошуком ідентичності, витоків внутрішньої роздвоєності та причин відчуження.