Пропагандистські настанови в нацистському та російському кінематографі

Бежнар Г. Пропагандистські настанови в нацистському та російському кінематографі. Українські культурологічні студії. 2025. № 1 (16). С. 22-29.

Вступ . Актуальність дослідження зумовлена тією роллю, яку відіграють візуальні медіа у формуванні культурної картини світу в масовій свідомості, що особливо помітно в умовах російської агресії проти України. Статтю присвячено аналізу ключових пропагандистських настанов, властивих нацистському та сучасному російському кінематографу. Такий підхід дає змогу виявити принципи ідеологічного впливу на масову свідомість і простежити спадкоємність ідеологічних засад пропаганди від нацистської візуальної риторики до сучасних російських медіапрактик. Мета дослідження полягає у виявленні пропагандистських стратегій, що використовуються в нацистських і сучасних російських фільмах для легітимації насильства, глорифікації війни, формування образу ворога та культу лідера.
Методи . У дослідженні застосовано аналітичний, компаративний метод та метод узагальнення. Аналіз здійснено на основі фільмів, візуальних наративів із урахуванням історико-культурного контексту та політичної функції кінематографу.
Результати . Установлено, що поняття "пропаганда" пройшло трансформацію від первісного місіонерського значення до ефективного інструмента політичного впливу на масову свідомість, який активно використовували тоталітарні режими у ХХ столітті. Кінематограф від самого початку свого виникнення повʼязаний з пропагандою, оскільки виявився ефективним засобом поширення ідеологічних настанов через візуальні образи та звернення до емоцій.
Доведено, що особливо виразно пропагандистська функція кінематографу постає в нацистській Німеччині. У фокусі уваги дослідження фільми Лені Ріфеншталь як приклади естетизації влади, формування культу лідера та сакралізації політичної ідеології. У статті також проаналізовано створення образу ворога як одного з ключових механізмів нацистської пропаганди. Репрезентація євреїв як загрози суспільству, моральному порядку та державності слугувала інструментом легітимації репресій і геноциду. З'ясовано, як глорифікацію війни використовували для формування колективної свідомості, у якій насильство вважали необхідним та виправданим. Відзначено, що кінематограф у Третьому Рейху не лише документував події, а й формував емоційно забарвлену візуальну риторику, що підпорядковувалася завданню політичного піднесення режиму.
У результаті аналізу російського кінематографу виявлено, що останній успадкував пропагандистські моделі радянської доби. У сучасних фільмах сакралізується образ Другої світової війни, героїзуються радянські солдати, а війна репрезентується як шляхетна і морально виправдана справа. Такі ідеологічні наративи сприяють формуванню неоімперського світогляду, у межах якого насильство постає виправданим засобом захисту "вищих" національних ідеалів. Особливу увагу приділено антиукраїнській риториці в російському кінематографі, яка виявляється в дегуманізації українців, формуванні образу "ворога" та легітимації агресії. Відзначено, що такі пропагандистські настанови відіграли важливу роль у підготовці суспільної думки до збройного вторгнення держави агресора в Україну.
Висновки . Дослідження засвідчує наявність концептуального звʼязку між нацистською та сучасною російською пропагандою у сфері кіномистецтва. Принципи формування образу ворога, естетизації влади, культивування образу лідера та глорифікації війни залишаються актуальними інструментами маніпуляції суспільною свідомістю. Пропаганда таких настанов за допомогою візуального мистецтва поширює та вкорінює ідеологічні меседжі в масовій уяві, сприяючи таким чином суспільній підтримці агресивної політики.