Методики виявленя та мінімізації корупційних ризиків у сучасній системі державного управління України
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
13 травня 2026 р.
Автор(и) :
Погорілий, Ярослав Андрійович
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Ткаченко, Ігор Валентинович
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Погорілий, Я. А. (2026). Методики виявленя та мінімізації корупційних ризиків у сучасній системі державного управління України [Дис. доктора філософії, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR. https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/35622
[ДСТУ] Погорілий Я. А. Методики виявленя та мінімізації корупційних ризиків у сучасній системі державного управління України : дис. … доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2026. 186 с. URL: https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/35622
Погорілий Я.А. Методики виявлення та мінімізації корупційних ризиків у сучасній системі державного управління України – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 28 Публічне управління та адміністрування за спеціальністю 281 Публічне управління та адміністрування. Київський національний університет імені Тараса Шевченка МОН України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка МОН України. Київ. 2026.
Дисертаційне дослідження присвячене розробці концептуально-методологічних засад управління корупційними ризиками в системі публічного управління України в умовах глобальних цифрових трансформацій та поствоєнної відбудови. Актуальність роботи зумовлена необхідністю переходу від традиційних реактивних методів боротьби з корупцією до проактивної моделі управління на основі даних (Data-driven), що відповідає вимогам парадигми Society 5.0.
У роботі здійснено генезу теоретичних підходів до розуміння корупції, обґрунтовано її трансформацію від морально-етичної категорії до системної інституційної деформації управлінського алгоритму. Автор пропонує подолати «методологічний розрив» між аналоговим тлумаченням ризиків та динамічною природою сучасних корупційних процесів через запровадження концепції «Integrity by Design» (доброчесність за проєктом).
Наукова новизна дослідження полягає у розробці Моделі інтелектуального моніторингу публічного управління (ІНПАМ). На відміну від існуючих дескриптивних систем (зокрема методик НАЗК), платформа ІНПАМ базується на принципах предиктивної аналітики, графового аналізу та алгоритмічного арбітражу, що дозволяє ідентифікувати та блокувати корупційні аномалії в режимі реального часу. На відміну від чинних дескриптивних підходів до оцінювання корупційних ризиків, запропонована модель передбачає можливість безперервного аналізу цифрових слідів управлінських процедур та виявлення аномальних зв’язків у даних.
Важливим елементом роботи є запропонований в роботі авторський концепт інтегрального індикатора антикорупційної стійкості інституції (ARI), який призначено для порівняльного оцінювання вразливості управлінських процедур за сукупністю показників адміністративної дискреції, цифрової прозорості та аномалій даних.
Удосконалено підхід до функціональної моделі уповноваженої особи з питань запобігання корупції через доповнення її компетентностей інструментами аналізу даних, реінженерії процесів та цифрового аудиту шляхом обґрунтування стратегічної моделі компетенцій «Антикорупційний уповноважений 5.0 ». Ця модель передбачає трансформацію ролі уповноваженої особи в архітектора цифрової доброчесності, здатного здійснювати реінженерію бізнес-процесів за принципом «Data-only». Вона спрямована на мінімізацію латентних контактів і звуження простору для суб’єктивної дискреції в точках підвищеного корупційного ризику шляхом цифрової стандартизації процедур, автоматизованої верифікації окремих операцій та підвищення простежуваності управлінських рішень. Методологічну основу роботи становлять кібернетичний підхід та теорія систем, що дозволили інтерпретувати публічне управління як кіберфізичну систему. Емпіричну базу складають дані міжнародних антикорупційних інституцій (ГРЕКО, ОЕСР) та цифрові інструменти моніторингу відбудови України (екосистема DREAM, Prozorro).
Практичне значення отриманих результатів полягає у створенні дорожньої карти впровадження інтелектуальних систем моніторингу, що забезпечує інституційну спроможність держави, прозорість розподілу ресурсів та зміцнення довіри міжнародних партнерів у процесах відновлення національної економіки та публічного врядування.
Перший розділ дисертаційного дослідження присвячений системному переосмисленню теоретико-методологічних засад вивчення корупційних явищ в умовах глобальних трансформацій та становлення парадигми Суспільства 5.0 (Society 5.0). Проаналізовано генезу теорій корупції, доводячи вичерпність традиційної морально-етичної парадигми, яка розглядає корупцію лише як девіантну поведінку індивіда. Обґрунтовується перехід до концепції інституційної деформації, де корупція постає як системна помилка в управлінських алгоритмах, що потребує не лише юридичного, а й технологічного втручання.
Особлива увага приділяється детермінуючій ролі парадигми Society 5.0 у трансформації публічного врядування. Державу інтерпретовано як складну кіберфізичну систему, де конвергенція фізичного та цифрового просторів дозволяє впроваджувати принципи «Integrity by Design» (доброчесність за проєктом). Доведено, що в умовах інтелектуалізації управління ключовим об’єктом антикорупційного впливу стає адміністративна дискреція, яка в новій парадигмі підлягає математизації та алгоритмічному обмеженню.
Шляхом компаративного аналізу міжнародного досвіду (Естонія, Сінгапур, Південна Корея) виявлено глобальний тренд переходу до Data-driven антикорупційної політики. Розкривається методологічний розрив між інертними аналоговими інструментами моніторингу, що наразі домінують в Україні (зокрема методики НАЗК), та міжнародними стандартами предиктивної аналітики. Концептуалізовано поняття «цифрової доброчесності» як іманентної характеристики управлінського коду, що забезпечує інституційну стійкість держави через «алгоритмічний суверенітет».
Другий розділ дисертаційного дослідження присвячений системній детермінації та розробці авторської типології корупційних ризиків у структурі публічної влади України. Показано перехід від описового аналізу корупції до її метрологічного вимірювання, розглядаючи корупційний ризик як імовірнісну функцію відхилення управлінського процесу від заданого алгоритму. У межах розділу сформовано розгалужену класифікацію ризиків, адаптовану до екстремальних умов воєнного стану та стратегічних завдань поствоєнної відбудови, де швидкість прийняття рішень вимагає особливих технологічних запобіжників. Центральним науковим внеском розділу є математизація чинника адміністративної дискреції. Доводиться, що саме неконтрольований обсяг владного розсуду у структурі управлінських процедур є первинним джерелом інституційної ентропії. Обґрунтовано математичну модель оцінки вразливості процесів, де корупційний ризик визначається як похідна від кореляції між рівнем дискреції та ступенем цифрової прозорості системи. Це дозволило ідентифікувати так звані «зони неконтрольованого впливу» – сегменти публічного адміністрування, де існуючий нормативний контроль виявляється інертним перед складними схемами зловживань. Вперше в межах галузі знань публічного управління та адміністрування розкрито гносеологію вразливостей в алгоритмах публічного адміністрування через призму кібернетичного підходу. Подолання консервуючих структур управління та перехід до інтероперабельних реєстрів дозволяє нівелювати асиметрію інформації, яка є базовою передумовою виникнення корупційної ренти. Запропоновано методику ідентифікації латентних конфліктів інтересів на основі аналізу «цифрових слідів» посадових осіб, що трансформує процес моніторингу з ретроспективного аудиту на предиктивний аналіз вразливостей. Теоретичні результати другого розділу дозволяють стверджувати, що мінімізація корупції в сучасній Україні можлива лише через технологічне демпфування дискреції. Обґрунтована автором типологія та математичні параметри ризиків стають операційним фундаментом для наступного етапу дослідження – розробки інтегрального Індексу ARI та архітектури платформи ІНПАМ. Автор підсумовує, що створення «цифрового двійника» управлінських процедур дозволяє замінити суб’єктивний людський фактор об’єктивним алгоритмом, гарантуючи інституційну стійкість держави у цифрову епоху.
Третій розділ дисертаційного дослідження присвячений модернізації методології управління корупційними ризиками шляхом впровадження інтелектуальних систем та обґрунтування інноваційних організаційно-управлінських механізмів. Автор здійснює перехід від теоретичного моделювання до практичної інженерії доброчесності, пропонуючи концепцію «Integrity by Design» (доброчесність за проєктом) як стратегічну відповідь на виклики поствоєнної відбудови України.
Центральним практичним внеском розділу є розробка архітектури національної платформи Інтелектуального моніторингу публічного управління (ІНПАМ). На основі критичного аналізу інертних методик НАЗК, автором доведено необхідність трансформації суб’єктивного експертного нагляду на «алгоритмічний арбітраж». Платформа ІНПАМ, використовуючи технології Big Data, машинного навчання та графового аналізу, дозволяє ідентифікувати латентні мережеві змови та аномалії в реальному часі, забезпечуючи прозорість розподілу ресурсів (зокрема через екосистему DREAM).
Ключовим метрологічним інструментом розділу постає авторський Індекс антикорупційної стійкості (ARI). Автор обґрунтовує його як динамічний показник інституційної надійності, що обчислюється автоматично на основі квантифікації адміністративної дискреції та інтенсивності інформаційних відхилень. Впровадження ARI дозволяє трансформувати публічне управління у саморегульовану систему, де «коридор дискреції» посадовця звужується програмно при зростанні ризикових маркерів.
Вперше в українському науковому дискурсі сформовано модель компетенцій «Антикорупційний уповноважений 5.0». Автор обґрунтовує зміну ролі уповноваженої особи від «контролера-наглядача» до «аналітика-архітектора», який володіє навичками реінженерії бізнес-процесів (BPR) та когнітивного синтезу даних. Описана дорожня карта впровадження ІНПАМ передбачає поетапну трансформацію суб’єкт-об’єктних відносин, де ШІ стає «цифровим партнером-навігатором», що звільняє інтелектуальний ресурс офіцера для аналізу найскладніших корупційних інтентів.
Результати третього розділу дозволяють констатувати формування нової якості цифрової легітимності публічної влади. Автор підсумовує, що алгоритмізація антикорупційного моніторингу та впровадження платформи ІНПАМ, на відміну від чинних процедур періодичного оцінювання корупційних ризиків, є більш дієвим механізмом забезпечення математичної неминучості виявлення корупції, оскільки передбачає безперервний аналіз транзакційних та реєстрових даних, використання ризик-індикаторів і графового аналізу для виявлення аномальних зв’язків, що гарантує цільове використання фондів відновлення та відповідає стратегічним цілям інтеграції України до Європейського адміністративного простору.
У загальних висновках дисертації підсумовано результати теоретико-методологічного обґрунтування та розробки інноваційного інструментарію управління корупційними ризиками в парадигмі Society 5.0. Автор констатує фундаментальний перехід від етико-центричної моделі запобігання корупції до моделі технологічного детермінізму, де інституційна стійкість держави гарантується архітектурою цифрових алгоритмів. Сформовано нову модель компетенцій «Антикорупційний уповноважений 5.0 », який виступає архітектором цифрової доброчесності інституцій. Підсумовано, що запропонований комплекс методологічних та технологічних рішень забезпечує формування нової якості цифрової легітимності публічної влади, гарантуючи прозорість управлінських циклів та відповідність вітчизняного врядування стандартам Європейського адміністративного простору.
Ключові слова: корупційні ризики, Society 5.0, Індекс ARI, платформа ІНПАМ, адміністративна дискреція, реінженерія бізнес-процесів (BPR), цифрова доброчесність, предиктивне врядування, алгоритмічний арбітраж.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 28 Публічне управління та адміністрування за спеціальністю 281 Публічне управління та адміністрування. Київський національний університет імені Тараса Шевченка МОН України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка МОН України. Київ. 2026.
Дисертаційне дослідження присвячене розробці концептуально-методологічних засад управління корупційними ризиками в системі публічного управління України в умовах глобальних цифрових трансформацій та поствоєнної відбудови. Актуальність роботи зумовлена необхідністю переходу від традиційних реактивних методів боротьби з корупцією до проактивної моделі управління на основі даних (Data-driven), що відповідає вимогам парадигми Society 5.0.
У роботі здійснено генезу теоретичних підходів до розуміння корупції, обґрунтовано її трансформацію від морально-етичної категорії до системної інституційної деформації управлінського алгоритму. Автор пропонує подолати «методологічний розрив» між аналоговим тлумаченням ризиків та динамічною природою сучасних корупційних процесів через запровадження концепції «Integrity by Design» (доброчесність за проєктом).
Наукова новизна дослідження полягає у розробці Моделі інтелектуального моніторингу публічного управління (ІНПАМ). На відміну від існуючих дескриптивних систем (зокрема методик НАЗК), платформа ІНПАМ базується на принципах предиктивної аналітики, графового аналізу та алгоритмічного арбітражу, що дозволяє ідентифікувати та блокувати корупційні аномалії в режимі реального часу. На відміну від чинних дескриптивних підходів до оцінювання корупційних ризиків, запропонована модель передбачає можливість безперервного аналізу цифрових слідів управлінських процедур та виявлення аномальних зв’язків у даних.
Важливим елементом роботи є запропонований в роботі авторський концепт інтегрального індикатора антикорупційної стійкості інституції (ARI), який призначено для порівняльного оцінювання вразливості управлінських процедур за сукупністю показників адміністративної дискреції, цифрової прозорості та аномалій даних.
Удосконалено підхід до функціональної моделі уповноваженої особи з питань запобігання корупції через доповнення її компетентностей інструментами аналізу даних, реінженерії процесів та цифрового аудиту шляхом обґрунтування стратегічної моделі компетенцій «Антикорупційний уповноважений 5.0 ». Ця модель передбачає трансформацію ролі уповноваженої особи в архітектора цифрової доброчесності, здатного здійснювати реінженерію бізнес-процесів за принципом «Data-only». Вона спрямована на мінімізацію латентних контактів і звуження простору для суб’єктивної дискреції в точках підвищеного корупційного ризику шляхом цифрової стандартизації процедур, автоматизованої верифікації окремих операцій та підвищення простежуваності управлінських рішень. Методологічну основу роботи становлять кібернетичний підхід та теорія систем, що дозволили інтерпретувати публічне управління як кіберфізичну систему. Емпіричну базу складають дані міжнародних антикорупційних інституцій (ГРЕКО, ОЕСР) та цифрові інструменти моніторингу відбудови України (екосистема DREAM, Prozorro).
Практичне значення отриманих результатів полягає у створенні дорожньої карти впровадження інтелектуальних систем моніторингу, що забезпечує інституційну спроможність держави, прозорість розподілу ресурсів та зміцнення довіри міжнародних партнерів у процесах відновлення національної економіки та публічного врядування.
Перший розділ дисертаційного дослідження присвячений системному переосмисленню теоретико-методологічних засад вивчення корупційних явищ в умовах глобальних трансформацій та становлення парадигми Суспільства 5.0 (Society 5.0). Проаналізовано генезу теорій корупції, доводячи вичерпність традиційної морально-етичної парадигми, яка розглядає корупцію лише як девіантну поведінку індивіда. Обґрунтовується перехід до концепції інституційної деформації, де корупція постає як системна помилка в управлінських алгоритмах, що потребує не лише юридичного, а й технологічного втручання.
Особлива увага приділяється детермінуючій ролі парадигми Society 5.0 у трансформації публічного врядування. Державу інтерпретовано як складну кіберфізичну систему, де конвергенція фізичного та цифрового просторів дозволяє впроваджувати принципи «Integrity by Design» (доброчесність за проєктом). Доведено, що в умовах інтелектуалізації управління ключовим об’єктом антикорупційного впливу стає адміністративна дискреція, яка в новій парадигмі підлягає математизації та алгоритмічному обмеженню.
Шляхом компаративного аналізу міжнародного досвіду (Естонія, Сінгапур, Південна Корея) виявлено глобальний тренд переходу до Data-driven антикорупційної політики. Розкривається методологічний розрив між інертними аналоговими інструментами моніторингу, що наразі домінують в Україні (зокрема методики НАЗК), та міжнародними стандартами предиктивної аналітики. Концептуалізовано поняття «цифрової доброчесності» як іманентної характеристики управлінського коду, що забезпечує інституційну стійкість держави через «алгоритмічний суверенітет».
Другий розділ дисертаційного дослідження присвячений системній детермінації та розробці авторської типології корупційних ризиків у структурі публічної влади України. Показано перехід від описового аналізу корупції до її метрологічного вимірювання, розглядаючи корупційний ризик як імовірнісну функцію відхилення управлінського процесу від заданого алгоритму. У межах розділу сформовано розгалужену класифікацію ризиків, адаптовану до екстремальних умов воєнного стану та стратегічних завдань поствоєнної відбудови, де швидкість прийняття рішень вимагає особливих технологічних запобіжників. Центральним науковим внеском розділу є математизація чинника адміністративної дискреції. Доводиться, що саме неконтрольований обсяг владного розсуду у структурі управлінських процедур є первинним джерелом інституційної ентропії. Обґрунтовано математичну модель оцінки вразливості процесів, де корупційний ризик визначається як похідна від кореляції між рівнем дискреції та ступенем цифрової прозорості системи. Це дозволило ідентифікувати так звані «зони неконтрольованого впливу» – сегменти публічного адміністрування, де існуючий нормативний контроль виявляється інертним перед складними схемами зловживань. Вперше в межах галузі знань публічного управління та адміністрування розкрито гносеологію вразливостей в алгоритмах публічного адміністрування через призму кібернетичного підходу. Подолання консервуючих структур управління та перехід до інтероперабельних реєстрів дозволяє нівелювати асиметрію інформації, яка є базовою передумовою виникнення корупційної ренти. Запропоновано методику ідентифікації латентних конфліктів інтересів на основі аналізу «цифрових слідів» посадових осіб, що трансформує процес моніторингу з ретроспективного аудиту на предиктивний аналіз вразливостей. Теоретичні результати другого розділу дозволяють стверджувати, що мінімізація корупції в сучасній Україні можлива лише через технологічне демпфування дискреції. Обґрунтована автором типологія та математичні параметри ризиків стають операційним фундаментом для наступного етапу дослідження – розробки інтегрального Індексу ARI та архітектури платформи ІНПАМ. Автор підсумовує, що створення «цифрового двійника» управлінських процедур дозволяє замінити суб’єктивний людський фактор об’єктивним алгоритмом, гарантуючи інституційну стійкість держави у цифрову епоху.
Третій розділ дисертаційного дослідження присвячений модернізації методології управління корупційними ризиками шляхом впровадження інтелектуальних систем та обґрунтування інноваційних організаційно-управлінських механізмів. Автор здійснює перехід від теоретичного моделювання до практичної інженерії доброчесності, пропонуючи концепцію «Integrity by Design» (доброчесність за проєктом) як стратегічну відповідь на виклики поствоєнної відбудови України.
Центральним практичним внеском розділу є розробка архітектури національної платформи Інтелектуального моніторингу публічного управління (ІНПАМ). На основі критичного аналізу інертних методик НАЗК, автором доведено необхідність трансформації суб’єктивного експертного нагляду на «алгоритмічний арбітраж». Платформа ІНПАМ, використовуючи технології Big Data, машинного навчання та графового аналізу, дозволяє ідентифікувати латентні мережеві змови та аномалії в реальному часі, забезпечуючи прозорість розподілу ресурсів (зокрема через екосистему DREAM).
Ключовим метрологічним інструментом розділу постає авторський Індекс антикорупційної стійкості (ARI). Автор обґрунтовує його як динамічний показник інституційної надійності, що обчислюється автоматично на основі квантифікації адміністративної дискреції та інтенсивності інформаційних відхилень. Впровадження ARI дозволяє трансформувати публічне управління у саморегульовану систему, де «коридор дискреції» посадовця звужується програмно при зростанні ризикових маркерів.
Вперше в українському науковому дискурсі сформовано модель компетенцій «Антикорупційний уповноважений 5.0». Автор обґрунтовує зміну ролі уповноваженої особи від «контролера-наглядача» до «аналітика-архітектора», який володіє навичками реінженерії бізнес-процесів (BPR) та когнітивного синтезу даних. Описана дорожня карта впровадження ІНПАМ передбачає поетапну трансформацію суб’єкт-об’єктних відносин, де ШІ стає «цифровим партнером-навігатором», що звільняє інтелектуальний ресурс офіцера для аналізу найскладніших корупційних інтентів.
Результати третього розділу дозволяють констатувати формування нової якості цифрової легітимності публічної влади. Автор підсумовує, що алгоритмізація антикорупційного моніторингу та впровадження платформи ІНПАМ, на відміну від чинних процедур періодичного оцінювання корупційних ризиків, є більш дієвим механізмом забезпечення математичної неминучості виявлення корупції, оскільки передбачає безперервний аналіз транзакційних та реєстрових даних, використання ризик-індикаторів і графового аналізу для виявлення аномальних зв’язків, що гарантує цільове використання фондів відновлення та відповідає стратегічним цілям інтеграції України до Європейського адміністративного простору.
У загальних висновках дисертації підсумовано результати теоретико-методологічного обґрунтування та розробки інноваційного інструментарію управління корупційними ризиками в парадигмі Society 5.0. Автор констатує фундаментальний перехід від етико-центричної моделі запобігання корупції до моделі технологічного детермінізму, де інституційна стійкість держави гарантується архітектурою цифрових алгоритмів. Сформовано нову модель компетенцій «Антикорупційний уповноважений 5.0 », який виступає архітектором цифрової доброчесності інституцій. Підсумовано, що запропонований комплекс методологічних та технологічних рішень забезпечує формування нової якості цифрової легітимності публічної влади, гарантуючи прозорість управлінських циклів та відповідність вітчизняного врядування стандартам Європейського адміністративного простору.
Ключові слова: корупційні ризики, Society 5.0, Індекс ARI, платформа ІНПАМ, адміністративна дискреція, реінженерія бізнес-процесів (BPR), цифрова доброчесність, предиктивне врядування, алгоритмічний арбітраж.
Ключові слова :
корупційні ризики Society 5.0 Індекс ARI платформа ІНПАМ адміністративна дискреція реінженерія бізнес-процесів (BPR) цифрова доброчесність предиктивне врядування алгоритмічний арбітраж. corruption risks ARI Index IPAM platform administrative discretion Business Process Reengineering (BPR) digital integrity predictive governance algorithmic arbitration.
Галузі знань та спеціальності :
D4 Публічне управління та адміністрування
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
2.2 MB
Контрольна сума :
(MD5):a42595c535ce735f0e4bf30b82d9a415
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International