Цивільно-правове регулювання безпілотних транспортних засобів

Явтушенко О. В. Цивільно-правове регулювання безпілотних транспортних засобів : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2025. 248 с.

Явтушенко О.В. Цивільно-правове регулювання безпілотних транспортних засобів. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 - Право). - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2025.
Дисертація є першим комплексним дослідженням, присвяченим проблематиці цивільно-правового регулювання безпілотних транспортних засобів, їх системно-структурним та функціональним особливостям. Для досягнення цілей дослідження автор проаналізував українську правову доктрину, наукові джерела зарубіжних вчених, міжнародні та національні нормативно-правові акти, що регулюють використання безпілотних транспортних засобів та штучного інтелекту. Це сприяло розкриттю обраної теми та формулюванню відповідних висновків.
Загалом структура дисертаційного дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, які об’єднані дев’ятьма підрозділами, висновків, списку використаних джерел та додатків.
У роботі обґрунтовано, що поява безпілотних транспортних засобів як автономних технічних систем формує нову групу цивільних правовідносин, які не можуть бути повною мірою врегульовані за допомогою традиційних правових конструкцій, сформованих щодо звичайних транспортних засобів. Встановлено, що автономність, здатність до самостійного аналізу інформації та прийняття рішень зумовлюють необхідність формування спеціального цивільно-правового режиму таких об’єктів.
У дослідженні сформульовано авторські визначення понять «штучний інтелект» та «безпілотний транспортний засіб» у цивільно-правовому контексті. Штучний інтелект обґрунтовано як особливий об’єкт цивільних прав – програмно-технічний комплекс, здатний автономно обробляти дані та генерувати рішення, що мають юридично значущі наслідки. Безпілотний транспортний засіб визначено як транспортний засіб, що виконує транспортну функцію без безпосередньої участі людини в процесі керування з використанням технологій штучного інтелекту або дистанційного управління.
Запропоновано типізацію безпілотних транспортних засобів за рівнем автономності та ступенем використання штучного інтелекту, що дозволяє диференціювати правовий режим таких засобів залежно від характеру ризиків, які вони створюють.
Доведено, що безпілотні транспортні засоби доцільно розглядати як особливий різновид джерела підвищеної небезпеки, для якого характерні специфічні ознаки, пов’язані з автономною поведінкою програмного ядра. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність модифікації традиційних положень про деліктну відповідальність.
Розроблено концепцію розподілу цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану безпілотним транспортним засобом, яка передбачає можливість покладання відповідальності на власника, оператора, виробника та розробника програмного забезпечення з урахуванням рівня автономності системи та характеру дефекту (технічного чи програмного). Запропоновано поєднання принципу презумпції відповідальності власника (оператора) з механізмами регресних вимог до виробника або розробника.
Обґрунтовано доцільність запровадження обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану безпілотними транспортними засобами, як базового інструменту захисту потерпілих незалежно від складності встановлення суб’єкта вини.
Проведено порівняльно-правовий аналіз законодавства України та зарубіжних держав щодо регулювання безпілотних транспортних засобів і штучного інтелекту. На цій основі сформульовано пропозиції щодо внесення змін до Цивільного кодексу України та спеціального законодавства, спрямовані на закріплення спеціального правового режиму безпілотних транспортних засобів, визначення їх місця в системі об’єктів цивільних прав та особливостей відповідальності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській цивілістичній науці розроблено цілісну концепцію цивільно-правового режиму безпілотних транспортних засобів на базі штучного інтелекту, запропоновано авторські визначення базових понять, удосконалено підходи до кваліфікації штучного інтелекту як об’єкта цивільних прав, обґрунтовано модель рівневої відповідальності та механізм страхового захисту потерпілих.
Практичне значення результатів полягає в можливості їх використання у законодавчій діяльності при розробці нормативно-правових актів, у правозастосовній практиці при вирішенні спорів, пов’язаних із заподіянням шкоди безпілотними транспортними засобами, а також у навчальному процесі та подальших наукових дослідженнях.